Ukraine English Russia Poland

СЕКС, ЯКОГО НЕ ЗНАЄТЕ

Церковний шлюб з невіруючою людиною


Я потрапила в безвихідну ситуацію – вийшла заміж за чоловіка невіруючого, а тому не можу взяти з ним церковний шлюб. А раз живу без церковного шлюбу, то мені не дозволяється приступати до таїнств. Прошу мені щось порадити, бо я дуже хочу висповідатися і прийняти Святе Причастя.



Незалежно від того, що я тут скажу, радив би Вам поговорити зі своїм душпастирем. Не тільки через те, що конкретне розв’язання Вашої проблеми залежатиме від різних обставин (узяти хоча б ту істотну обставину, чи не зв’язаний кожний із вас попереднім шлюбом). Адже тут ідеться про духовні справи, а не тільки про подолання зовнішніх формальностей, тому поглиблена духовна розмова видається мені конче потрібного.

Тож прошу не мати на мене серця, бо я тільки висловлюю свою думку про загальну проблему, яку Ви порушили у своєму листі. Хотів би затриматися на такому питанні: чи можна брати церковний шлюб з невіруючою людиною? Тут я виходжу з того, що друга сторона є справді віруючою і віра для неї є важливою справою.

У такому разі щодо можливості церковного шлюбу є два сумніви. По-перше, не виключено, що церковний шлюб зачіпає сумління невіруючої сторони: змушує її бути нещирою, вдаючи із себе віруючу. По-друге, треба розібратися, чи не суперечить церковний шлюб, який уділяють невіруючому, гідності цього таїнства: адже таїнства вділяють виключно віруючим людям. Одне слово, вділення Таїнства шлюбу в такому разі можливе лише за умови, що обидва ці сумніви можна розв’язати позитивно.

Позиція Церкви щодо подружжя католика з невіруючою особою є така. Церква зазвичай відраджує засновувати таку сім’ю, керуючись переконанням, що віруюча сторона піддається небезпеці збайдужіти до віри, а дітям у такій родині може забракнути належної релігійної атмосфери. Проте якщо католик наважився на такий шлюб, Церква воліє, щоб він був скріплений таїнством. Адже значення подружжя настільки важливе, що якби віруюча людина хотіла відокремити його від своєї віри, то це суперечило б самій природі віри. Якщо віра справді має охоплювати все життя людини, то подружжя – один з найважливіших чинників нашого життя – має бути невід’ємне од віри.

Як Церква усуває обидва висловлені сумніви? Відповідь на перший наш сумнів міститься в самому шлюбному ритуалі, який передбачає можливість церковного шлюбу з невіруючою особою, і в такому разі наказує ставитися до її переконань з усією повагою. Невіруюча сторона не мусить і не повинна під час шлюбної церемонії говорити щось, що не відповідає її переконанням. Це стосується навіть тексту подружньої присяги, де можна обминути ім’я Бога і святих.

 


Таїнство укладається з огляду на віруючу сторону. Невіруюча сторона приступає до церковного шлюбу, оскільки для другої сторони це дуже важлива справа; і цього мотиву, здається, цілком достатньо. Також і Церква вділяє шлюб з огляду на віруючу сторону, тому тут не може бути й мови про якесь зневажання таїнства, попри те, що одна із сторін є невіруюча. І це відповідь на другий наш сумнів.

Тепер я хотів би сказати дещо на захист інтересів невіруючої сторони. З моїх душпастирських розмов з такими парами було видно, що в невіруючої сторони часто є великий психологічний опір щодо такого розв’язання справи. Здебільшого йдеться про відсутність бажання брати активну участь в обряді, від якого тій людині ні холодно ні жарко. Тому навіть аргумент, що це важлива справа для майбутнього подружнього партнера, видається недостатнім.

Повторюю, я дуже добре розумію такий опір. Більше того, вважаю, що цей опір цілком слушний. Справді, абсолютно індиферентний вступ у шлюб, участь в обряді, від якого ні холодно ні жарко, тільки з принципу пожертвувати собою заради іншої людини, має в собі щось недобросовісне. Однак я вважаю, що невіруюча сторона в рамках своїх переконань може з істинним почуттям пережити участь у церковному шлюбі. Одне слово, якщо невіруюча людина з огляду на віруючого партнера вже бере церковний шлюб, то такий шлюб може її справді збагатити. Принаймні у двох речах.

По-перше, під час церковного шлюбу складають присягу на абсолютну довічність подружжя. А це зовсім інше, ніж прийняти його умовну нерозривність, а отже, можливість розлучення. Присяга на нерозлучність подружжя є вираженням віри, що наша любов не є чимось відносним, що вона більша, ніж зовнішні зумовленості. Ця присяга є також зобов’язанням працювати над поглибленням нашої любові й захищати наше подружжя в хвилину небезпеки. Для невіруючої сторони церковний шлюб може стати нагодою пережити й прийняти ці (гадаю, безперечні, але часом непомітні) аспекти подружнього зв’язку.

По-друге, церковний шлюб для віруючої сторони є таїнством: в момент його укладення Христос приймає нашу подружню любов і запрошує нас своїм подружнім життям стати учасниками Його розп’яття і воскресіння. А для невіруючої сторони церковний шлюб може бути принаймні звершенням таємниці любові: що любов є більша від людини, що вона не походить від нас, що ми ніби занурені в ній. Мені здається, що невіруюча сторона може пережити церковний шлюб як заклик відкритися перед любов’ю. У Літургії шлюбу невіруюча сторона може почути і застереження не зраджувати любові й слова надії, що безвихідних ситуацій не буває.

Одне слово, ті ситуації, коли до церковного шлюбу приступає невіруюча людина, можна і треба очистити від будь-яких елементів недобросовісності чи гротеску. І тоді Таїнством шлюбу глибоко, по-справжньому перейметься кожна із сторін – віруюча і невіруюча, хоч кожна з них бере в ньому участь ніби по-своєму.

 


Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 109-113.




Наверх

  Распечатать

Про що говорить католицька подружня етика?Християнська мораль: список заборон чи навчання жити в Дусі? (футбольна метафора)Позірний ригоризм католицької сексуальної етикиЩо заборонено?Шлях дозрівання подружжя до життя згідного з циклом жінкиМоральна оцінка людського вчинкуМоральна оцінка контрацепціїА що Церкві до того?Надмірне почуття провиниЧому мені не можна приступати до таїнств?Цивільний шлюбЦерковний шлюб з невіруючою людиною