У даній коротенькій статті хочемо однозначно і чітко висловити позицію Католицької Церкви щодо гомосексуальної поведінки, а тим більше – щодо правової легалізації гомосексуальних зв’язків.

Сьогодні вже і в нашому суспільстві все більшого розголосу набирає питання щодо легалізації (в тій чи іншій формі) одностатевих союзів. Все ширше обговорюється законодавча інтеграція гомосексуальної орієнтації і поведінки, яка з неї випливає, в межах постійного партнерського союзу осіб однієї статі. Обґрунтовується це тим, що метою людської сексуальності є не тільки народження дітей, але й взаємодарування осіб один одному в любові. Подібна аргументація стає підставою зокрема для правового визнання партнерських союзів як повноцінного подружжя між особами однієї статі.

Католицька Церква неустанно навчає[1], що обов'язкова повага до осіб із гомосексуальною схильністю жодним чином не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або до легалізації гомосексуальних зв'язків. Загальне благо вимагає, щоб законодавство визнавало, підтримувало і захищало інститут подружжя як основу сім'ї – першої клітинки суспільства. Саме заснована на подружжі сім'я забезпечує існування і майбутнє суспільства[2].

Подружжя не є абиякими стосунками між особами. Сам Бог є Творцем цього союзу, наділеного різними благами і цілями[3]. Подружжя є святим, тоді як гомосексуальні зв’язки суперечать природному моральному закону, оскільки виключають із статевого акту дар життя. Вони не є результатом справжньої чуттєвої та сексуальної взаємодоповнюваності. У світлі християнського розуміння подружжя, така практика за жодних обставин не може бути схвалена. У гомосексуальних зв'язках повністю відсутні біологічні та антропологічні елементи подружжя і сім'ї, які б могли бути раціональним підґрунтям для легалізації таких союзів. Вони не здатні належним чином сприяти дітонародженню та продовженню людського роду[4].

Правове визнання таких союзів як легальних інститутів або зрівняння їх у правах з подружжям означало б схвалення внутрішньо невпорядкованої поведінки, створення з них моделі для сучасного суспільства, що в результаті призвело б до втрати фундаментальних цінностей і значення інституту подружжя, які належать до спільної спадщини людства. Церква не може не захищати ці цінності заради блага людей і суспільства в цілому[5].