Мені важко писати ці слова, а Вам буде важко їх читати, але в одному ми згідні: справжню втіху можна знайти тільки з допомогою правди, навіть якщо вона дуже гірка.

Перше, що я хотів би Вам сказати, тільки опосередковано буде словом розради, бо передовсім це слово перестороги: не дайте занапастити себе докорам сумління! Господь Бог не для того дав нам совість, щоб вона нас мучила, а для того, щоб застерігала нас від зла та щоб примушувала виправляти вчинене зло (в тому, що можливе до виправлення). Сумління має свою природну доцільність, бо воно скероване на життя: воно береже нас від занепаду або допомагає підвестися з нього, закликає стати на кращу дорогу і не звертати з неї. Сумління, яке тільки пригнічує людину і затьмарює її життя – це неправе сумління, позбавлене своєї природної доцільності.

Скажу Вам відверто: старайтеся не допустити до своїх докорів сумління диявола, бо він є отцем смерті. Це він штовхнув вас до цього гріха, а тепер хоче заволодіти тим великим Божим даром, яким є докори сумління. Він хоче пригнітити Вас смутком, розпачем і духовно спаралізувати. Прошу Вас за будь-яку ціну не допустити, щоб через докори сумління Ви замкнулися в собі, у своїх безплідних гризотах з приводу вчиненого гріха. Це правда, треба плакати над своїм гріхом, і Ви добре робите, що плачете, але нехай цей плач змінює Вас, допоможе Вам віднайти себе, провадить до життя.

Тепер Ви вже знаєте, що ніколи в житті вже не вчините цього гріха. Але плодом докорів сумління має бути щось більше, ніж рішення, що це вже більше ніколи не повториться. Страшний гріх, який Ви взяли на душу, мав бо глибші джерела: Вам забракло міцного переконання, що людське життя святе, святе завжди й без огляду на обставини; у Вас не було рішучої віри в те, що немає такої ситуації, коли людина мусить чинити зло; дуже слабка виявилася Ваша довіра до Божого Провидіння, яке допускає щодо нас різні випробування, але ніколи не залишає нас самих. Докори сумління тільки тоді досягають своєї мети, коли Ви почнете працювати над усуненням тих негативних джерел гріха. Почніть просити Бога про справжню довіру до Божого Провидіння, довіру на кожний день, просіть глибокого прагнення дотримуватися всіх Божих заповідей, про внутрішню переміну.

Ви вже не повернете життя своїй дитині, але нехай Вас підтримує принаймні те, що ще можна виправити. Доручіть долю дитини милосердному Богу. Як відомо, деякі діти помирають ще до народження і без провини своїх батьків, Господь Бог, безумовно, нікого з них не скривдить. [...] Ця дитина не отримає від Бога тих дарів, які б могла отримати, якби була жива, але Господь Бог напевно виявить до неї Свою доброту. Зараз від Вас залежить, чи смерть тієї невинної дитини матиме принаймні такий позитивний сенс, що стане стимулом до духовної переміни в Вас як покутуючої матері.

Вас мучить усвідомлення того, що Ви вчинили гріх, який не можна виправити. Вислухайте мене зараз уважно, бо це найважливіша частина цього листа. Подивіться на Розіп’ятого Христа і особливо на рани на Його тілі: ці рани спричинили Його смерть. Пригадайте собі, що ці рани не зникли з тіла Воскреслого: невіруючому Томі Ісус наказав вкласти руку в Свій бік, а пальці – в рани від цвяхів. Але на тілі Воскреслого ці рани глибоко змінилися: вони вже перестали бути джерелом смерті, а стали джерелом життя для всіх нас!

Повірте, повірте всієї душею, що Христос має силу перемінити рану, яку Ви в собі носите. Ця рана ніколи не зникне, до кінця життя Вас не покине усвідомлення того, що колись Ви допустилися такого тяжкого гріха. Але Христос може перемінити рану смерті на джерело життя. По двох знаках Ви пізнаєте, що це вже сталося, і вже тоді спокій і радість життя не тільки повернуться до Вас, а й наповнять Вас так, як ніколи досі. А щоб це сталося, треба передовсім отримати Христове прощення у Таїнстві примирення. А знаками того, що вже немає перешкод для благодаті пробачення, буде, по-перше, ота внутрішня переміна, про яку я вже згадав; а по-друге, кожен гріх проти зачатого життя, про який Ви дізнаєтеся, буде наповнювати Вас болем і смутком, і Ви намагатиметеся за будь-яку ціну застерегти інших жінок від того, від чого Ви не вбереглися самі.

І хто знає, може колись настане такий день, коли про свій такий страшний гріх Ви наважитеся сказати: "Блаженна вина". Ви тоді пізнаєте, що саме Вас стосуються слова, які Христос сказав про Марію Магдалину: "Прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила" (Лк 7,47). Якщо Христос прощає навіть такий великий гріх (а Він прощає кожному, хто Його про це правдиво просить), то це зобов’язує нас до нового, глибшого життя і до гарячої турботи про те, щоб утримати інших від такого гріха.

На жаль, на практиці буває по-різному. Часом батько чи мати, отримавши прощення гріха дітовбивства, отримують якусь злорадну втіху, що інші люди в аналогічній ситуації роблять так само, як вони. Їм здається, що від того, що інші роблять такий самий злочин, їхня власна провина ніби зменшується. Часто саме ті люди, які мають цей гріх на сумлінні, прямо радять жінці, яка опинилася у важкій ситуації, перекреслити своє материнство. Вони докладають свою недобру частку до тієї атмосфери нетолерантності, якою в нашому суспільстві оточена вагітність хворих, незаміжніх, старих, молоденьких, багатодітних, незаможних жінок.

Що сказати про таких людей, які в Таїнстві покути просили Христа пробачити їхній гріх проти життя власної дитини, а водночас їх і не лякає й не засмучує те, що такі гріхи чиняться надалі й масово? Чого варта їхня скруха, якщо вони навіть пальцем не кивнуть, щоб утримати інших від такого гріха? Чи вони справді шкодували за свій гріх, якщо самі намовляють до нього інших?

Скажу тільки одне: Боже милосердя є справді безмірне, але Господь Бог не дозволить насміхатися із Свого милосердя. "Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна" (Гал 6,7). "Страшно впасти в руки Бога живого!" (Євр 10,31). Якщо взагалі до когось і стосуються ці слова, то, напевно, до таких людей, на яких кров невинних дітей і які неправдиво сповідалися за цей гріх. Бо якби вони сповідалися істинно, то отримали б від Бога благодать відчуття жаху і намагалися б рятувати кожне зачате людське життя, довідавшись, що йому загрожує небезпека.

Не падайте духом. Відкрийтеся перед милосердною всемогутністю Бога, Який навіть рани гріха здатний перемінити на джерело життя. Тоді й вас стосуватиметься інший священний текст, скерований саме до людей, які заплямили себе гріхом, але істинно покутують: "Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна" (Іс 1,18).

 

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 176-182.