Саме дослідження сімені не становить якоїсь великої моральної проблеми; сумніви наводить сам спосіб забору матеріалу для аналізу. У більшості клінік та лікарень, які займаються лікуванням неплідності, забір еякуляту для лабораторних досліджень здійснюється шляхом мастурбації, яка у багатьох людей породжує серйозні етичні сумніви, а також суперечить вченню Католицької Церкви.

1. Мастурбація у світлі католицької моральності

Явище мастурбації, з огляду на свою поширеність, стало майже чи не буденним елементом щоденного життя для багатьох осіб. Втягнуті в цю залежність люди різного віку, різної статі й стану намагаються "роззброїти" цю проблему, пояснюючи усілякими можливими способами обґрунтованість або ж безгрішність здійснюваного акту мастурбації.

Мастурбація[1] – самоґвалтування, онанізм, іпсація[2], є формою аутоеротизму, яка полягає на отриманні еротичного задоволення шляхом збудження статевих органів. Цей акт при частому повторюванні провадить до звички, яка домагається все частіших, а часом і все більш викривлених, форм[3]. Вчення Католицької Церкви в цьому питанні показується в подвійному ключі: з одного боку воно опирається на ціль сексуального акту, а з іншого – на особовий вимір цього акту. Нормальний спосіб реалізації статевого потягу людини – це подружній статевий акт, основною ціллю якого є поглиблення єдності, яка єднає подружню пару, та відкритість на плідність, яка є видимим знаком любові та готовності співпрацювати з Творцем[4]. Крім того, подружній акт є зустріччю двох осіб, з котрих кожна вносить до цих взаємин багатство свого психічного та духовного життя. Статеве пожиття не зводиться тільки до зустрічі на рівні тіла й пов’язаного з цим пережиття, а проникає всю особистісну структуру людини, назначаючи цим особливим знаменням любові цілу людину[5]. Акт мастурбації, своєю чергою, позбавлений обох перерахованих вище вимірів. У цьому акті людина стає немовби і донором, і реципієнтом сексуальної приємності, що веде до того, що цей акт стає позбавлений особового виміру. У цьому контексті сексуальна дія втрачає свою ціль (спрямованість), оскільки вже немає єднального з Богом і ближніми характеру.

2. Медичні аспекти дослідження сімені

У випадку, коли подружня пара після року регулярного сексуального пожиття без використання контрацептивних засобів не вагітніє, заходить підозра про непліддя. У такому випадку діагностика обіймає як чоловіка, так і жінку. Дослідження показують, що в 40% випадків безпліддя пов’язане з вадою сперми[6].

2.1. Методи забору сімені для аналізів

Найчастішим способом отримання лікарями сперми для аналізів є забір еякуляту шляхом мастурбації. Пацієнт після 3-5-денної сексуальної абстиненції у відповідному приміщенні (або вдома) збуджує себе сексуально i збирає сім’я у стерильну скляну посудину. Сама посудина попередньо повинна бути підігріта до температури людського тіла[7]. Інший спосіб забору сперми – це використання спеціального перфорованого каптурка (ціна 50 злотих за штуку), у який внаслідок нормального подружнього пожиття потрапляє сперма. Таким чином, зібраний еякулят необхідно швидко доставити у лабораторію, зберігаючи його при цьому в температурі людського тіла[8]. Наступним методом є пункція – це забір сімені безпосередньо з придатка яєчка. Цей метод дещо болючий і не вимагає співучасті дружини[9]. Ще одним методом є забір краплі сімені на лабораторне скло після нормального сексуального пожиття (метод H.P. Dunna)[10]. Останній з відомих на сьогодні в медицині методів – це посткоїтальний мазок слизу з піхви. Він полягає в заборі сімені безпосередньо після нормального статевого пожиття з піхви жінки[11]. З вищевикладеного видно, що сучасна медицина має кілька способів забору сперми для аналізів.

2.2. Вірогідність окремих методів

Перераховані вище методи дослідження сперми характеризуються різним рівнем вірогідності отриманих завдяки ним результатів.

Найбільш вірогідні результати, на переконання лікарів, отримуються при лабораторному дослідженні сперми отриманої шляхом мастурбації. Втім, параметрам, які повинна відповідати сперма для аналізів, і які окреслила Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ), відповідає теж і еякулят, отриманий шляхом нормального подружнього пожиття із застосуванням спеціального каптурка[12]. Пункція, окрім порівняно незначного фізичного та психічного дискомфорту, не є вповні вірогідною, оскільки сперматозоїди, не побуджені еротичними пережиттями чоловіка, що їх має при співжитті чи мастурбації, поводяться цілком по-іншому, що, своєю чергою, унеможливлює об’єктивність дослідження[13]. Подібним чином мазок сімені з піхви жінки, як і метод Dunna, придатні тільки для обмеженого переліку досліджень і не є повною мірою вірогідними[14].

Кожен з перерахованих методів, звісно, має свої плюси і мінуси. Звідси можна зробити висновок, що їх можна використовувати в поєднанні (окрім мастурбації), отримуючи, таким чином, дані про різні параметри сперми.

2.3. Мета дослідження сперми

Дослідження сімені має на меті, передусім, виявлення причин безпліддя, серед яких може бути недостатня кількість сперматозоїдів, їх дуже коротка живучість або навіть прихована патологія самих чоловічих статевих клітин. У сферу цих досліджень входять:

• оцінка фізико-біохімічних властивостей сперми;

• мікроскопічна оцінка еякуляту відразу після отримання сімені: кількість сперматозоїдів, вид (тип) руху, який вони здійснюють, відсоток живих сперматозоїдів;

• біохімічне дослідження[15].

Саме дослідження (аналіз) сперми не має жодних етичних сумнівів. Натомість спірним питанням є спосіб забору сімені для лабораторних досліджень. Внаслідок натисків лікарів на цьому фоні може неодноразово доходити до "ламання" сумлінь віруючих осіб, для яких моральна неприйнятність методу залишається беззаперечною.

3. Моральна оцінка методів дослідження сперми

Більшість перерахованих вище методів забору і дослідження сперми не викликають етичних сумнівів. Методи, які опираються на отриманні сперми шляхом статевого співжиття, є повністю згідні із вченням Католицької Церкви про ціль та особовий вимір статевого акту. Застосування перфорованого каптурка, який на відміну від традиційного презервативу не містить сперматоцидних засобів і дозволяє сперматозоїдам проникнути до піхви жінки, є способом, який дає почуття відкритості на плідність. Подібним чином решта методів мають таку ж гарантію. У деяких середовищах тільки озвучується закид на адресу посткоїтального мазка, стверджуючи, що в цьому випадку роль жінки зводиться до певної "посудини" для сімені. Однак, видається, що значною мірою це залежить від налаштування подружньої пари і способу сприйняття у цьому випадку подружнього акту, який нічим не відрізняється від нормального співжиття. У цьому випадку статеве співжиття є не тільки способом отримання матеріалу для дослідження, але й виразом любові та єдності подружньої пари, яка єднається в статевому акті[16].

Подібним чином, жодних сумнівів не викликає пункція, яка є одним з багатьох відомих у медицині інвазійних методів забору дослідного матеріалу (наприклад, забір крові). Вона є звичайною медичною (лікарською) маніпуляцією. Найбільші контроверсії і суперечки викликає забір сперми шляхом мастурбації, яка за своєю суттю є моральним невпорядкуванням.

Прихильники цього методу аргументують, що в мастурбації, яка служить забору сімені, відбувається зміна цільової спрямованості самого акту, що й виправдовує сам метод. Інші, натомість, вважають, що це один з багатьох методів забору дослідного матеріалу. Ніхто ж не робить проблеми з віддання на аналізи сечі або крові. На практиці подружня пара на загал не задумується над етичними сумнівами і керується переконанням, що лікар завжди правий. Вчення Католицької Церкви в цьому питанні є однозначне: забір сперми шляхом мастурбації є морально неприйнятним[17]. Вчення Церкви опирається передусім на одному з елементарних, фундаментальних моральних принципів, що добра не можна досягати за допомогою поганих (недобрих) засобів[18]. Церква також підкреслює, що в акті мастурбації порушується моральний лад, який повинен керувати всією сексуальною активністю. Позаяк головною ціллю статевого акту завжди являється єдність і плідність подружньої пари[19]. Основною передумовою, яка свідчить про не-гідність (моральну неприйнятність) цього акту, є зв'язок останнього із статевим збудженням, до якого чоловік доводить себе за допомогою відповідних еротичних образів: фото, відео чи фантазії. Багато чоловіків виправдовується, що в той момент вони думками поряд зі своєю дружиною, про яку ведуть еротичні мрії. Це, однак, не змінює факту, що ці образи також мають грішний характер, оскільки будь-які сексуальні фантазії є запереченням особової зустрічі, а, крім того, видуманий образ (фантом) ніколи не є живою особою. Його можна тільки назвати, що це образ дружини, але це не є сама дружина. А отже, віртуальний секс з фантомом є позбавленням гідності обох сторін[20].

Багато хто з лікарів бачать людину як конгломерат клітин та органічних виділень, які можна забирати і досліджувати довільним способом, не зважаючи при цьому на інтегральність усіх сфер людської особи. Людина – це не лише тіло, але й дух, котрий прагне до Бога. А тому для віруючого пацієнта важливо, яким чином відбувається забір різних матеріалів людського організму для досліджень. Забір крові чи сечі для аналізів не є тим самим, що за своєю природою грішна мастурбація, котра не стає доброю з огляду на наказ лікаря. Скажімо, гастроентеролог не змушує пацієнта блювати, щоб дослідити вміст шлунку, а виконує для цього зондування і отримує необхідний матеріал. Лікарські рішення не можуть мати рис неморальних діянь, оскільки пацієнт – це особа.

4. Кінцеві висновки

З представлених вище розважань можна вивести такі висновки: основна проблема – низький рівень знань серед вірників про католицьке бачення подружжя. Саме тому подружні пари не можуть належним чином оцінити рішень, що їм пропонують лікарі. Подібним чином і лікарі не завжди знають принципи лікарської етики в їх католицькому розумінні, а тому в багатьох випадках пропонують рішення, які за своєю суттю неморальні і неприйнятні. У "ментальності" лікарського середовища можна помітити своєрідний дуалізм між тілом і духом людини. Лікар, покликанням якого є турбота про цілу людину, обмежує свою зацікавленість фізичною сферою, забуваючи, що принцип "primum non nocere"[21] стосується цілої людини, а не тільки її тіла. Забір сперми для лабораторних досліджень шляхом мастурбації є не-гідним (морально неприйнятним) з огляду на відсутність задуманого Творцем морального ладу та цільової спрямованості статевого акту. Отже, мастурбація - це акт, який позбавлений особового виміру та цілі, для якої людині були дані статеві органи. Лікар не має морального права змушувати пацієнта до неморальних діянь, тим більше, що існують методи забору сімені згідні з католицькою мораллю. Вірогідність окремих методів може ще багато в чому бажати кращого, однак їх комплексне застосування з впевненістю дозволить отримати достовірні результати. Цей принцип практично застосовується в багатьох інших дослідженнях, де використовуються різні методи (наприклад, забір крові) з метою дослідження різних параметрів дослідного матеріалу. Кожній людині притаманний незмінний дар гідності, який виражається в суб’єктності людини. Отож, ніхто не має права сприймати людську особу так, немовби вона становила один з багатьох матеріальних елементів, з яких побудований світ. Здійснення будь-яких діянь щодо людської особи мусить характеризуватись принципами поваги та істинного – інтегрального розуміння людського буття, котре з-посеред усіх створінь в усьому всесвіті Бог забажав задля самого його [людського буття] існування.

***

Дослідження сперми належить до звичайних форм діагностики в лікуванні подружнього непліддя. Не можна, однак, забувати, що людина є compositum, головним елементом якого є безсмертний дух. Отож, усілякі медичні діяння повинні брати до уваги те, що вона [людина] належить Богові. Лікар, як слуга здоров’я, не може затримуватись виключно на фізичній кондиції свого пацієнта, а мусить, зважаючи на інтегральність людської особи, сягати в глибінь сутності людства і його гідності.

 

---

o. Єжи Ширан OFMConv (Jerzy Szyran), "Życie i płodność", №1(2009), сс. 41-45. [переклад з польської бр. Роман Поп OFMCap, Лариса Гричка]