Якісь непорозуміння на цій стадії чи у стосунках між статями – свідчення загрози стабільності суспільства.

Доктор Чарлз Вінік із Нью-Йоркського університету вивчив понад двісті культур, які існували у світовій історії. І лише у п’ятдесяти п’яти соціальна відмінність між жінкою та чоловіком була нечіткою. І жодна з таких культур не проіснувала більше ніж декілька років. Чому саме? Тому що суспільство не може бути важливішим, ніж СІМ’Я, а сім’я будується на взаємовідносинах. Чоловік та жінка – не просто соціальні елементи, що розвиваються. Якщо у кожної культури є свої звичаї, то зв’язок між статями пов’язаний із силою, глибоко закладеною у людському духові. На це не можуть вплинути особливі соціальні чинники.

Однак ці соціальні чинники люблять впливати і принаймні з 1968 року підштовхують до визначення ролі чоловіка та жінки. Те, що розуміли під жіночністю тисячами років, звелося до глузування та зневаги. Слушно зауважити: невеличка купка радикальних феміністок ефективно (пам’ятаєте перше спалення бюстгальтерів?) перерозподілила ролі чоловіка та жінки і перебудувала їхні стосунки. У доцільності цих ідей сумніваються вже давно, але не можна применшити зміни у суспільстві, на які тоді вони надихнули. Наприклад, за останні десять років термін „домогосподарка” став символом експлуатації, утиску та... перепрошую за образу... тупості. Дуже дивно!

Від початку існування людського роду жінки у багатьох культурах ідентифікувалися з вихованням дітей. Це була почесна робота. Як же так сталося, що створення домашнього затишку зневажається у Західній Європі? Чому жінки, які сидять удома з маленькими дітьми, відчувають неповагу з боку суспільства, в якому живуть? Частково відповідь пов’язана з постійним тиском засобів масової інформації на традиційні юдейсько-християнські цінності. Радіо, телебачення, преса та індустрія розваг буквально (та свідомо) змінили спосіб мислення Америки.

Багато років тому Барбара Волтерс та Том Снайдер вели тригодинну програму про жінок. Я наводжу приклад цієї програми, бо вона була собі таким квитком у життя тогочасного суспільства. Вона транслювалася на відомому каналі у найзручніший час для глядачів та привертала увагу країни протягом цілого вечора. (Якийсь телевізор міг настільки впливати на суспільство!). Я дивився програму Волтерс та Снайдера дуже уважно і навіть записав її. Автори мали на меті оцінити роль жінок у тогочасному світі та прослідкувати за діяльністю та зацікавленнями жінок. Однак головною метою була потужна пропаганда того, що називалося новим способом мислення. Жінок показували у різних ролях на робочих місцях: від власниці компанії до різноробочої. Однак жодного разу за три години трансляції не прозвучало, що роль жінки – у СТВОРЕННІ ДОМАШНЬОГО ЗАТИШКУ, хіба що були натяки на старомодну відповідальність за допомогою сумнівних принизливих термінів. Напевно, тоді у країні жило 14 мільйонів тих, хто створював домашній затишок, однак їх жодного разу не включили у призначену для світу жінок програму. Думаю, глядачі зрозуміли натяк.

Намагання змінити уявлення про роль жінок тривали і далі, і це змінювало суспільство. Наприклад, приблизно у той самий період я одержав листа від матері, яка цікавилася причиною зникнення сотень книжок із місцевої бібліотеки. Після дослідження ситуації настав шок: кожна книжка з описом стосунків чоловіка та жінки у традиційному контексті зникала з полиць. Якщо книжка була про матір, що готувала вечерю, та батька, що працював на фабриці, то її вилучали. Безперечно, у цій кампанії, щоб еволюціонувати наші погляди, вдавалися до будь-яких засобів, але ніхто не наважився назвати це цензурою. Свою важливу роль у певний період мого життя відіграв суд. Я пам’ятаю дзвінок одного фізика, який консультувався у провідній юридичній компанії. Він просив виступити свідком від імені однієї мережі магазинів у Каліфорнії. До суду на магазин подала адвокат-феміністка, яка виховувала дочку. Вона вважала: магазин завдав великої психологічної травми дитині через те, що... – ви готові це почути?.., – що іграшки у магазині виставлені за гендерними зацікавленостями. Зверху над іграшками висіли надписи „Іграшки для дівчаток”, у іншому місці – „Іграшки для хлопчиків”. Адвокат стверджувала, що її дочці заподіяли емоційну травму через „заборону доступу” до призначених для хлопців іграшок. Психіатр представив суду довідку з висновком: компанія, яка володіла магазинами, травмувала дитину. Ось така нісенітниця.

Кампанія, спрямована на те, щоб змінити наше мислення, давно залишилася у минулому, а світ живе далі. Але трапляються нові казуси. Теперішні студентки коледжу у Велеслі, можливо, не знають того, що я описую, бо дехто з них ще навіть не народився під час зародження руху. Проте вони одержали його у спадок. Коли студенти закликали не запрошувати першу леді Барбару Буш виступати на випускному, бо вона нічого не робила, лише виховувала дітей та підтримувала чоловіка, то продемонстрували, наскільки ефективно феміністична ідеологія вкоренилася у поведінку молоді... особливо тих, на кого вплинули ліберальні професори університетів.

Не лише відбулася революція у визначенні ролі жінки, але також змінилося сприйняття ролі чоловіка. Рух, який колись надихнув на виникнення судового процесу проти крамниці з іграшками, призвів до нечіткого розмежування між статями сьогодні. Вже роками чоловіків заохочують уникати своєї чоловічості і розкривати інші, „жіночі якості”. Як наслідок – змішання ознак, що характеризують статі. Сьогодні дуже типовим, наприклад, є те, що молоді чоловіки витрачають багато часу на догляд за собою, а це традиційно вважається стереотипом свідомості жінки-модниці. Існує навіть спеціальний термін для такого чоловіка нового типу – метросексуал – „чоловік із міста, що має яскраво виражений естетичний смак і витрачає багато часу і грошей на удосконалення свого зовнішнього вигляду та способу життя”. Це ознака часу.

 

---

Д. Добсон, Відверта розмова з чоловіком, перекл. О. Кулина, Свічадо, Львів 2011, с. 26-29.