Підкреслюю ще раз: все, що я дотепер говорила про самоакцептацію, стосується як жінки, так і чоловіка. І все ж мені здається, що праця над самоакцептацією дається жінці відносно важче, ніж чоловікові.

Причин цього є дві. Одна полягає, мабуть, у свідомому або несвідомому принижуванні жінки у нашому суспільстві. На другу причину вказує Рільке у цитованому вище листі. Жінка є незрівнянно глибше зв’язана зі своїм тілом, ніж мужчина. Її фізичний бік життя є більш скомплікований. Сексуальні переживання у чоловіка є простіші і менш складні. Також його функція у процесі запліднення є простішою в порівнянні з процесом зачаття у жінки. Мужчина не знає місячного циклу, вагітності, народження і годування дитини грудьми. За словами поета Рільке: «Тягар плоду тіла не затягує під поверхню життя».

Саме тому самоакцептація для жінки у значній мірі є більш фізичною, ніж у чоловіка. Зрозуміло, що те, з чим вона мусить погодитись, є набагато важчим, навіть у тих жінок, які знають, що їх заакцептував Христос.

Причина полягає в тому, що між нами ще й надалі існує непорозуміння, неначе духовні і психічні сфери нашого життя ближчі Богові і більш християнські, ніж фізичні. Святе Письмо, яке називає тіло «храмом Духа Святого» (1Кор. 6,19) засвідчує зовсім протилежне: чим глибша наша віра, тим більше можемо жити у згоді з нашим власним тілом. Я переконалась, що чим більше я пізнавала себе фізично, тим легше мені вдавалось жити у гармонії і мирі зі собою. Це стосується і мого мирного життя з Богом. Якщо я не живу у злагоді зі своїм тілом, тоді так само не живу в злагоді з моїм Богом. Саме тому в наступних розділах йтиме мова про фізичне переживання жінки. З багатьох розмов з жінками з усіх частин світу я дізнавалась, що їх тіло утруднює їм самоакцептацію і радість бути жінкою.

Це стосується не тільки заміжніх жінок у розквіті їх життя, але й жінок у періоді клімаксу і ще пізніше. Це стосується і незаміжніх жінок і дівчат у період статевої зрілості. Кожна жінка у кожен період свого життя повинна заново вчитись розуміти біологічні процеси, які відбуваються у її тілі, та жити у гармонії зі собою.

Швейцарський лікар Поль Турньє розповідає у своїй книжці «Почуття безпечності» про одну пацієнтку, яка, зайшовши у номер в готелі, обертала спочатку всі дзеркала. Вона не могла знести власного вигляду, передусім, коли була роздягнена. Вона не акцептувала свого тіла. Вона ще не навчилась бути вдячною за нього і не навчилась «обнімати саму себе». Сьогодні ми знаємо, що духовні конфлікти можуть довести людину до хвороби. Проте ми не завжди робимо протилежні висновки: фізичні конфлікти можуть негативно вплинути на наше духовне життя.

Отже, я повторюю ще раз: якраз з цих духовних причин говоритиму здебільшого про фізичні переживання жінки.

На відміну від чоловіка, який, власне кажучи, знає тільки одну сферу переживань, а саме фізичне з’єднання, жінка зазнає багато переживань, які тісно пов’язані між собою і яких не можна роз’єднати. 

 

Інгрід ТРОБІШ, співзасновниця Місії сімейного життя, місіонерка в Африці, письменниця.

 

---

І. Тробіш, Бути жінкою – це радість… і яка роль у цьому чоловіка, перекл. Х. Шумиляк, Свічадо, Львів 1998, с. 16-18.