Через 15 років подружнього життя дружина зненацька мені заявила, що вона подала на розлучення. Я півтора року був за кордоном. Мене туди виштовхала жінка, бо повсякчас нарікала, що наш матеріальний стан вже не можна витримати. Гадаю, що тоді вона ще не була зв’язана з тим чоловіком, за кордон мене випхала скоріше її жадібність. За весь той час я тільки раз відвідав сім’ю, все було гаразд, принаймні нічого підозрілого я не помітив. Взагалі мені здавалося, що наше подружжя було вдалим. Коли я повернувся, то жінка, не змигнувши оком, заявила, що вона любить іншого й хоче розлучитися. Це для мене був шок. Не допомогли ніякі доводи. Щоб усе це якнайшвидше скінчилося, я погодився на розлучення без визначення провини.

Ніколи б не подумав, що в ній є стільки зла. Вона не має ніяких докорів сумління, що так тяжко мене скривдила. Твердить, що раз вона вже мене не кохає, то її поведінка бездоганна, інакше б вона лицемірила і в нашому подружньому житті нам ставало б душно. Поки що ми живемо разом. На суботи й неділі вона їздить до свого нового чоловіка, через кілька місяців він переїде до іншого міста, і тоді вже вони стануть жити разом. Можете собі уявити, як я все це переживаю. Вона їздить туди разом з нашою єдиною дитиною (бажаною, коханою, якій усього лише сім років, бо ми довго не могли мати дітей). Дитина як дитина, більше зв’язана з матір’ю, зрештою мене ж півтора року не було вдома.

Однак на цьому моя драма не закінчується. У своїй недолі я познайомився з дівчиною. Вона була для мене психічною опорою у найгірші хвилини, тому я дуже до неї прихилився. Але я віруючий католик і відчуваю себе й далі пов’язаним з попередньою жінкою, принаймні не відчуваю себе вільним. Моя жінка таких вагань немає, вона перекреслила всю свою релігійність, перестала ходити до костелу. З тим своїм типом вона взяла цивільний шлюб, і все ладком. А що робити мені? Мені, котрий ні в чому не винний, хіба що в тому, що був дуже добрий? Чи я маю страждати до кінця свого життя? За що? Я ще молодий, здоровий, нормальний. Без жінки жити не здатний, тому на сповіді не можу обіцяти виправитися. Чи не було б краще вступити в цивільний шлюб з коханою людиною і якось влаштувати своє життя? Але ж тоді мене до допустять до Святих Таїнств, а це для мене трагедія.

---

Тяжко стає на серці, коли дізнаєшся, що знову розпалося якесь подружжя, яке, на суто людський погляд мало всі риси тривалого зв’язку. Принаймні хай би з того розлучення було якесь добро: може, Ви на підставі свого болісного досвіду допоможете комусь іншому уникнути помилок, що їх припустилися Ви самі.

Гадаю, усвідомлення цих помилок є для вас почасти обов’язком віри. На жаль, Ваше життя може легко скотитись до того, що розлучення почне Вам здаватися чимось нормальним, а позиція Церкви в цьому питанні хвилюватиме Вас дедалі менше. Прошу мені повірити, що то є реальна небезпека, перед якою Ви тепер стоїте. Щоб уникнути цієї небезпеки, Ви повинні побачити в усій правді те, що привело Вас до розлучення. Нехай нагородою за готовність побачити власні помилки буде те, що Бог дозволить Вам посприяти врятуванню іншого подружжя, яке переживає схожу кризу.

Першою Вашою помилкою була згода на таку довгу розлуку з дружиною. Ви кажете, що за кордон Вас випхала її жадібність. Хто знає, може, в ній так проявилося відчуття, що її мало люблять. Хтось завважив, що люди, які кохають і яких кохають, без клопоту приймають слова Апостола Павла: "А маючи поживу та одежу, цим будемо вдоволені" (1Тим 6,8). Тільки коли людині бракує любові, вона береться шукати інших засобів самовираження: один починає надмірно дбати про матеріальні речі, хтось прагне подобатися людям або пробуджувати в них страх, а хтось безоглядно хапається за різні справи, може, й важливі, але коштом куди важливіших.

Якби Ви мали таку мудрість, яку маєте сьогодні, то, може, помітили б у наріканнях жінки на ваш матеріальний стан (як Вам здається, неслушних) сигнал, що у вашому подружжі завелося щось зле. І може, Вам би тоді вдалося вдихнути нового духа у Ваше подружжя – так, щоб дружина навіть і сама не помітила, як перестала нарікати і висилати Вас на заробітки.

Але раз Ви вже виїхали за кордон, то не мусили там так довго сидіти. Я за своє життя провів з десяток серій реколекцій для поляків за кордоном і бачив щонайменше сто родинних трагедій, спричинених довгою розлукою. Знайомі мені навіть закидають, що я звихнувся на цьому пункті, бо як тільки довідуюсь про таку розлуку, то гаряче намовляю скоротити її та збільшити число знаків взаємної прив’язаності й любові.

Окрім того, мені здається, що Вашою помилкою була згода на розлучення. Часом трапляється, що сорокарічна дружина (чи її чоловік) закохується в когось третього. Той, хто знає, що таке подружжя, стане поводитися так, як має повестися в інших спокусах, а саме: намагатиметься не підсипати жару, а спокійно, без паніки реагувати на атаки, найкраще молитвою.

З Вашого листа випливає, що дружина повелася інакше: вона захопилася своєю новою любов’ю і стала жити з іншим чоловіком. Емоційна прив’язаність до іншого чоловіка привела її до думки (гадаю, фальшивої), що вона вже Вас не кохає. Гадаю, що її розуміння хибне, адже в історії вашого подружжя не було подій, які вказували б на його руйнування. Якщо запах капусти бере гору над запахом амбри, це ще не означає, що амбра вивітрилася. Саме такої мудрості Вам і забракло. Вас розчарувала неефективність власних доводів, а своєю скорою згодою на розлучення Ви не дали дружині шансу оговтатись – у духовному сенсі.

На жаль, ви обоє (якщо я правильно зрозумів Ваш лист) керувалися якимись язичницькими догматами. Дружина повірила в язичницький догмат, що як полюбиш когось іншого, то можна покинути чоловіка. А Ви повелися згідно з язичницьким догматом, що коли дружина дуже зацікавлена в розлученні, то не варто їй у цьому заважати. Ваша незгода на розлучення, навіть якби вона виникала з надії всупереч сподіванням, могла б урятувати ваше подружжя, принаймні вона була б важливим, хоч і важким, даром любові до жінки; може, саме завдяки цьому дару дружина зрозуміла б, хай не відразу, що її моральний спокій після вчиненого нею викликає тривогу.

Найбільше в цій ситуації може постраждати ваша дитина. Поки що мовчатимемо про загрозливу для дитини з розлученої сім’ї шкоду, про яку пишуть психологи, бо про це Ви можете дізнатися з інших джерел. Хотів би звернути Вашу увагу на одну річ: Ваша дитина вже втаємничена в різні язичницькі догмати про подружжя. Вона вже, мабуть, знає, що коли чоловік перестане любити жінку або жінка чоловіка, або якщо хтось дуже покохає іншого, тоді можна розлучитися, адже кожна людина має право на щастя. Якщо Ви зв’яжетеся з новою жінкою, то дитина отримає ще одне підтвердження того, що розлучення і чергові шлюби – це щось нормальне і до цього треба ставитися з розумінням. Хто знає, може, з часом дитина стане ще прогресивнішою і вважатиме, що, по суті, дуже нудно все життя прожити з одним і тим самим подружнім партнером. Важко сказати, як розвиватимуться моральні почуття в того, кому намішали такого в голові вже на зорі життя.

Ми ніколи не виберемося з язичницьких догматів, котрі так нас нівечать, якщо однозначно не приймемо Божі догмати. Може, саме Ваша вірність укладеному шлюбу стане тим свідченням, яке переважить у душі Вашої дитини, і отак-от Ви вбережете її від моральної дезорієнтації в такій важливій справі, яка незабаром стосуватиметься її самої. Як Вам відомо, Церква пильно просить розлучених, щоб вони не вступали в нові зв’язки за життя свого подружнього партнера. Бо ми віримо Христові – Його принцип "що Бог з’єднав, людина нехай не роз’єднує" стоїть на сторожі нашого добра.

Щоб спромогтися піти за наукою Бога, для Вас важкою у цю хвилину, Ви мусите зректися того язичницького догмату: без жінки я жити не в змозі. Сподіваюся, за півтора року перебування за кордоном Ви не зраджували дружині. Це правда, що тоді було зовсім інакше, це була тільки зовнішня самотність. А зараз перед Вами постала перспектива невимовно важчої самотності, і тому вона або скрутить вас або перетворить на клубок гіркоти, якщо Ви не наповните її якимось глибшим сенсом. Але цей світ є справді Божий, і якщо Бог допустив таке випробування, то Він подбає про Вашу самотність і підкаже такий спосіб життя, за якого Ви попри самоту житимете заради інших.

Знаю, що слова, які зараз скажу, Вам здадуться наївними, але не відкидайте одразу цієї думки. Якщо ви живете разом, то, можливо, ще сьогодні, в найостаннішу хвилину, Ви зможете врятувати ваше подружжя. Може, саме зв’язок з тією дівчиною передчасно гасить у Вас надію навіть всупереч сподіванням. На світі трапляються й більші чудеса.

Але навіть якби ніяке чудо не врятувало ваше подружжя, то одне чудо трапиться напевно, якщо Ви тільки цього захочете: для Вас Ісус Христос стане Найважливішим, порівняно з Яким тьмяніє зваблива перспектива обійтися в майбутньому житті без Нього.

У своїй адгортації Familiaris Consortio Іван Павло II глибокими словами заохочує того, хто скривджений у подружжі, до такої позиції: "Самотність та інші труднощі часто випадають на долю когось із подружжя, хто живе окремо, особливо, коли він не винний і несправедливо покинутий. У такому разі церковна спільнота повинна його підтримувати, допомагати, виявляти до нього повагу, бути з ним солідарним, розуміти його та надавати конкретну допомогу, щоб він міг зберегти вірність і в цій важкій ситуації. Спільнота має допомогти йому пробачити, як того вимагає християнська любов, та бути завжди готовим знову почати попереднє подружнє життя.

Те ж саме стосується і розлучених чоловіків й дружин, які, усвідомлюючи нерозривність дійсних подружніх уз, не вступають у нові зв’язки, а присвячують себе виконанню своїх сімейних обов’язків і тих зобов’язань, які виникають з відповідального життя християнина. В такому разі приклад вірності та християнської послідовності набуває особливої цінності свідчення перед світом і Церквою, яка й поготів має виявляти до них постійну любов і підтримку, не чинячи ніяких труднощів у допущенні до таїнств" (83).

 

 

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 40-47.