В англійській мові є слово tweens, яким називають дітей від десяти до дванадцяти років. Це слово є частиною від слова between, що значить вік „між” дітьми і підлітками.

З духовної точки зору, вони теж перебувають на „роздоріжжі” між оповіданнями з дитячої Біблії, вечірніми молитвами та молитвою особистою. У цей період їм потрібно допомогти зробити перехід від християнства як чогось, чого їх навчають батьки, до того, в що вони самі вірять.

Аби підтвердити важливість цього переходу, пропоную порівняти двох дітей, які ставали царями Юдеї саме у такому віці. Коли Йоас був малим, один милосердний родич сховав його у святині від його злої бабусі, що вбивала всіх малюків у родині, аби самій посісти трон. Там його виховав і навчив усього, що треба знати майбутньому царю, його дядько, священик Єгояда. Він також допоміг Йоасу у семирічному віці зійти на трон, замінивши на ньому злу бабусю. Він був добрим і богобоязливим царем – до певного часу принаймні.

Йоас чинив, що було Господеві до вподоби по всі дні життя свого, бо його навчив священик Єгояда (2Цар. 12,3).

Після смерті Єгояди прийшли юдейські князі з поклоном до царя, і цар їх вислухав. Вони покинули дім Господа, Бога батьків своїх, і почали служити ашерам та бовванам, і був гнів Господній на Юду та Єрусалим за цю їхню провину (2Хр. 24,17-18).

Далі йде мова про те, що Бог послав сина Єгояди, аби попередити Йоаса, однак той, забувши, чим завдячує своєму дядькові, вбив свого двоюрідного брата.

Цей хлопець, якого виростив і виховав дядько-священик, залишався вірним Богові, поки жив дядько, але щойно той помер, молодий цар, слухаючи поради інших, „звернув” у протилежний бік. Йоас ніколи самостійно не визначав свого ставлення до Господа, тож як тільки „вітер” подув в інший бік, хлопець, відповідно, змінив і свої погляди.

Близько 150 років опісля, за дуже непростих обставин, на царському престолі опинився інший хлопчик. Манасія, найжорстокіший цар Юдеї, залишив царство у спадок своєму злобному сину Авону. Проте через два роки Авонові помічники підступно вбили його. Тоді всі мешканці Юдеї зібралися і розправилися з убивцями царя, а на престолі посадили восьмирічного сина Авона – Йосію.

Цікаво, як жилося цьому малому царю з таким поганим родоводом і навіть без настанов дядька-священика?

Перед ним не було такого царя, як він, що обернувся б з усього серця, з усієї душі й з усієї сили до Господа, повнотою за законом Мойсея, та й після нього не було такого, як він (2Цар. 23,25).

Як таке могло статися? В Біблії не сказано, хто так сильно вплинув на Йосію і навернув його на Божу дорогу, але там описано, що відбувалося у його серці.

Восьмого року свого царювання, бувши ще хлопцем, почав він шукати Бога Давида, предка свого, а дванадцятого року заходився очищувати Юдею та Єрусалим від узвиш, від ашерів і тесаних та вилитих бовванів (2Хр. 34,3).

Рішення шукати Бога та жити за Його приписами походить із серця. Цей юний цар не наслідував чогось, чого його вчили, чи того, що було загальноприйнятим, він зробив власний вибір – бути з Богом і шукати Його всіма способами.

Християнські батьки повинні робити все можливе, щоб надихнути дітей на життя в Бозі, а не на просте наслідування церковних приписів. Якщо вони тримаються релігійності лише для особистого задоволення або ж як спостерігачі, то коли щось інше виглядатиме привабливіше – вони відразу кинуться в той бік. Наше завдання – допомогти дітям віднайти їхню особисту віру і зв’язок з Богом.