Проблема караності абортів


http://shansnavstrechu.net/index.php?id=316
14.10.2024

Проблема караності абортів


Відчуваю відразу на саму лише думку про те, що когось за участь в аборті мали б посадити за грати. Вважаю це поверненням до середньовіччя. Але якщо я проти караності абортів, то мушу бути послідовним: хоч я й вважаю такий вчинок аморальним, але я проти того, щоб його заборонили в законодавчому порядку.



Особисто мені близька Ваша відраза до того, щоб карати людей в’язницею. Але якщо ми не хочемо довести це до абсурду, то мусимо знайти такий спосіб вираження свого ставлення, який би не ототожнювався з пропагандою безкарності злочинів і злочинств. Ви проти покарання за вбивство плоду. А чи Ви проти покарання також за вбивство п’ятимісячного плоду? А за вбивство новонародженої дитини? Римське право йшло ще далі: воно дозволяло батькові безкарно вбивати навіть кількарічну дитину. Хіба це свідчить про більшу гуманність того закону порівняно з середньовічним законодавством?

Як бачите, ми не обминемо головного питання в цій темі: чи може людська істота бути нею більшою чи меншою мірою? Безперечним є те, що людський ембріон є справжньою людською істотою, чий організм відрізняється від організмів батька і матері; це факт, який ми мусимо прийняти до відома незалежно від того, чи це нам подобається чи ні. І коли хтось вважає допустимим вбивство людського ембріона, то тільки тому, що або пробує забути про цей факт, або йому здається, що ембріон ще "не зовсім" людська істота.

 

 

Тому повторюю запитання: чи можна бути людиною більшою або меншою мірою? Чи лауреат Нобелівської премії є "більше" людиною, ніж якась неповносправна особа, яку не можна навчити зав’язувати шнурки? Так думали гітлерівці, але в Нюрнбергзі їм це вибили з голови. А може, початок самоусвідомлення є тим суттєвим порогом, за яким людська істота стає "більше" людиною, ніж досі? Якщо колись я раптово втрачу здатність осмислювати себе і свою поведінку або втрачу пам’ять, то чи тоді я буду "менше" людиною? Хіба тоді я матиму менше прав на життя? І нарешті: коли з’являється оте самоусвідомлення, після якого людська істота стає "більше" людиною? Коли вперше скаже "мама" чи, може, пізніше?

Не випадково прихильники допустимості так званого переривання вагітності уникають порушувати цю проблему. Вони вказують на численні драматичні ситуації, в яких можуть опинитися подружжя і жінки, котрі очікують на дитину. Вони пробують насміхатися з діяльності, скерованої проти абортів, применшити значення самої проблеми, а людям, які її порушують, приклеїти ярлик мракобісів чи фанатиків. З’являється й інший закид: мовляв, ті, хто домагається заборони законів, які дозволяють робити аборти, тим самим прагнуть заповнити в’язниці жінками та лікарями, які не схочуть підкоритися новому закону, ніби в нашій країні й так мало в’язнів.

В останньому закиді змішано слушні й неслушні думки, тому спробуймо відокремити одне від іншого.

Звичайно, небажання карати людей в’язницею цілком похвальне. Але не варто через це впиватися емоціями і втрачати розум. Не годиться аж так піддаватися своїй відразі до покарання за будь-який вчинок, щоб зовсім відмовлятися думати про суть цього вчинку. Не випадає, наприклад, говорячи про аборти, уникати запитання, чи можна бути людиною більшою або меншою мірою і чи залежить від цього право на життя.

В отій мішанині позицій, що їх я тут критикую, бачу й позицію моральної поверховості. Якщо хтось є противником тюремного ув’язнення, то найпростіше вимагати скасування всіх законів, які передбачають карні санкції. Найпростіше, але чи мудро? Я не відчуваю ані найменшої потреби пояснювати, чому ця вимога не є найрозумніша. Але тут мимохіть спадає на думку таке: чи справді найвідповіднішою формою боротьби з високою репресивністю наших законів є відміна покарання за дії, скеровані проти найслабших істот, котрі самі себе захистити не можуть?

Здавалося б, треба думати радше над такими способами зменшення репресивності, які, по-перше, охоплюватимуть все наше законодавство і пенітенціарну систему в цілому; а по-друге, не усуватимуть наявних бар’єрів, які втримують людей від злочину. Дуже легко зменшувати репресивність закону коштом простого збільшення безкарності злочинів. Важче знайти такі способи, які знизили б не лише кількість покараних, а й кількість самих злочинів.

Ви проти відновлення законних санкцій за аборти. Подивімося, що можна було б зробити проти масового в нашій країні вбивства ненароджених і без допомоги будь-яких нових законодавчих санкцій.

По-перше, впродовж останньої чверті століття середовище гінекологів зазнало глибокої деморалізації. Лікарів, котрі відмовлялися робити аборти, звільняли з роботи. Внаслідок цього чимало з тих, які були справжніми противниками вбивства плоду, проте слабкими людьми, піддалися тиску і, хоча й під примусом, почали (як це називає наша лукава мова) переривати вагітність. Саме такі морально зламані лікарі охоче слухали, як пояснювали їхнє падіння засоби масової інформації: нібито одна справа самому противитися "перериванню вагітності", а інша – бути законопослушним. До сьогодні така позиція дуже популярна серед гінекологів, і то такою мірою, що не один лікар, який вважає себе "противником переривання вагітності", категорично забороняє вивішувати на дверях свого кабінету пропозиції допомоги вагітним жінкам, твердячи, що це суперечить законодавству. Деморалізація цієї частини лікарів посунулася ще далі: тоді, як їхні колеги, котрі вірять в абсолютну цінність людського життя, стали уникати цієї спеціалізації, вона почала приваблювати безсовісних людей, спокушуваних міражем великих заробітків, які нібито (а може, й справді) можна мати в гінекології.

Ця варта жалю ситуація підлегла принаймні деякому законодавчому втручанню. Потрібно забезпечити гінекологам, які відмовляються робити аборти, можливість працювати згідно зі своїм сумлінням. Це право належало б надати всім працівникам служби здоров’я, яким сумління не дозволяє так чи інак брати участь у здійсненні абортів. Молоді лікарі повинні мати можливість спеціалізуватися в гінекології без примусової участі в процедурах, які викликають у них моральний спротив. Треба було б також ужити законодавчих заходів проти нездорової практики, коли й лікарні, й приватні гінекологи фінансово зацікавлені схиляти жінок до абортів.

По-друге, важко назвати нормальною таку ситуацію, коли про захист ненародженого життя можна без обмежень писати й говорити у засобах масової інформації, натомість протилежні голоси старанно обмежувати, і не тільки позбавленням можливості бути почутим (низькі наклади абощо), а й перекрученням їхнього змісту. А таку ситуацію можна змінити, та й було б легко це зробити.

По-третє. Здається, не виправдала себе ідея опитування громадської думки, що його мали робити лікарні серед жінок, які вирішили зробити аборт. Ця ідея по суті була слушна, але містила в собі багато сутої бездушності. Бо намагаючись утримати бодай деяких жінок від убивства власного плоду, ніхто не подумав про те, щоб подати тим жінкам руку допомоги. Окрім того, ця ідея від самого початку приречена була обернутись на формальну бюрократичну процедуру.

Тому гадаю, що загальне схвалення дістала б інша ідея: організувати в кожному місті групи людей доброї волі, чиїм завданням було б надавати допомогу вагітним жінкам і дівчатам, котрі не мають стільки сили, щоби самим упоратися з відповідальністю материнства. Мінімум того, що потрібно цим групам від лікарів, поліклінік та лікарень, – це згода на розміщення інформації про своє існування. Але, мабуть, не завадило б розпочати й якусь іншу перспективну співпрацю. Сьогодні такі ініціативи вкрай потрібні.

Що я думаю про юридичне покарання за аборт? Щоб відповісти на це запитання, треба усвідомити сам сенс юридичної санкції. Вона не становить єдину і найважливішу перешкоду для злочину. Вона стосується власне злочину, засуджуваного суспільством, і націлена на те, щоб відбити охоту до злочинних дій у здатних на це покидьків. Якщо ж санкція передбачена за вчинки, які схвалює значна частина суспільства, то нехай би вони й були об’єктивно глибоко аморальні та шкідливі для суспільства, все одно цю санкцію вважатимуть несправедливою і на практиці саботуватимуть. Крім того, вона стосуватиметься лише мізерної частини правопорушників, що й поготів зміцнить переконання про її несправедливість.

"Але ж Ви, – може хтось перервати мої думки, – наводите аргументи проти скасування нинішнього закону, проти запровадження санкції за вбивство плоду, бо така санкція наразилася б на нерозуміння, а навіть протести значної частини нашого суспільства!".

Ні. Я стверджую категорично, що право на вбивство невинних людських істот може захищати з доброї волі лише той, хто як слід не усвідомив проблеми, піддався впливу чужої думки, дозволив нав’язати собі однобокий погляд на цю справу і т.ін. Неможливо, щоб хтось, хто розбирається у фактичному стані речей, з доброї волі домагався безкарності для вбивць невинних людських істот. Наприклад, коли Анджей Фрич Монджевський удався до пропаганди запровадження кримінальної відповідальності за вбивство не-шляхтича, багато хто із шляхти (тобто тієї частини суспільства, яка мала вплив на встановлення законів) виступив проти цього не тому, що обстоював безкарність убивць – вони радше боялися, що запровадження такої санкції буде замахом на шляхетську свободу, на встановлені законодавчі традиції та ін. А вистачило б назвати речі своїми іменами і переконати противників подивитися правді в очі (зрозуміти, що чинний закон захищає не так шляхетську свободу, як безкарність убивств), щоб відданість свободі стала частковим поглядом, який мусить безвідмовно поступитися обов’язковій для всіх повазі до людського життя.

Отож я категорично заявляю, що є тільки три причини, з яких люди доброї волі можуть захищати аборти: неуцтво, неусвідомлена фальсифікація і така замкненість у другорядних проблемах (нехай і важливих і часто драматичних), що людина забуває про найважливіше – що йдеться про життя вже реальної людської істоти. Дивіться, скільки брехні в самому терміні "переривання вагітності". Головна мета цієї назви – витіснити із свідомості розуміння того, що вбивають вже зачату людську істоту! Прислухайтеся до найсерйозніших аргументів за легальність абортів: у кожному з них є намагання втекти від фундаментального питання: чи можна вбивати невинну людську істоту? Зверніть увагу на нечесність і мракобісся численних аргументів, якими пробують дискредитувати діяльність на захист ненародженого життя: скільки там намагань замінити аргумент глумом, суттєву полеміку – гострим випадом, скільки там ірраціональних гасел за прогрес і проти середньовіччя та ін.

Нагадування очевидного факту, що ніж гінеколога вбиває вже зачату людську істоту, чимось схоже на діяння Христа, Який прийшов "для падіння й підняття багатьох" (Лк 2,34). Більшість людей, які досі думали про це тільки як про "переривання вагітності", просто зрозуміють, що є потреба юридичного захисту життя найслабших, котрі самі не здатні захищатися. Інші ж, котрі досі з доброї волі захищали право жінок на "переривання вагітності", не змінять свого ставлення, але відтак зможуть його захищати лише зловмисно, бо неможливо, маючи добру волю й усвідомлюючи фактичний стан справ, захищати право на вбивство невинних людських істот. Так само як за часів Фрича Монджевського можна було б з доброї волі захищати безкарність вбивств не-шляхтичів, але так довго, як довго можна було б з добрими намірами не помічати того очевидного факту, що таке ставлення захищає не так свободу шляхти, як безкарність злочинців.

Можна парадоксально заявити, що ми взагалі не маємо на увазі необхідність запровадження санкцій за "переривання вагітності". Йдеться про юридичну заборону вбивства вже зачатих людських істот. Це не тільки змагання за слова. Закон, який називає злочин його іменем, без фальсифікації та образних висловлювань, пробуджує зрозуміння необхідності тих санкцій, які заборонятимуть цей злочин. Зрештою, міри покарання можна змоделювати так, щоб вони радше виховували суспільство, ніж заповнювали в’язниці. Закон, який забороняє аборти, міг би, наприклад, передбачати можливість, якщо за це промовляють обставини, винесення вироку без призначення навіть умовного покарання.

Бо хочемо ми того чи ні, закони формують звичаї. Чинний нині закон спричиняє таке, що описати важко, моральне спустошення як суспільства, так і самих гінекологів. Цей закон нав’язує суспільству брехливу позицію щодо зачатого життя, а з неї не раз виникає незловмисна агресія проти ненародженої дитини (наприклад, проти дитини, яка може народитися калікою або якої поява на світ може перешкодити його матері закінчити навчання).

Про спричинену цим законом деморалізацію гінекологів я вже говорив. Сьогодні навіть припинення законодавчого тиску на лікарів, яким їх змушують робити аборти (цей тиск великою мірою відбувається за інерцією, яка бере початок у 60-х роках), схилило б багатьох лікарів переглянути своє ставлення до зачатого життя. А запровадження міри покарання за те, що ми все ще називаємо "перериванням вагітності", стало б для морально дезорієнтованих гінекологів серйозним стимулом виконувати свої службові обов’язки в дусі поваги до кожної зачатої людської істоти. Досить було б незначного покарання, не обов’язково садити за грати, бо суттєвою є не так суворість міри покарання, як сам факт, що даний учинок є протизаконний.

Водночас ми не можемо обмежуватися вимогою скасувати чинний нині закон. Не менш важливими факторами в наші дні є зусилля, скеровані в бік зміни суспільного ставлення до ще масових у нас абортів, розвиток різноманітних ініціатив, які мають на меті втримати батьків від згубних рішень, а також моральне пробудження середовища лікарів.

 


Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 158-168.



Наверх


http://shansnavstrechu.net