Тема ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ постійно була актуальною та спірною, адже добре вихована дитина завжди високо цінувалася. Багато мудреців, педагогів, ідеологів шукали різних способів на те, щоб дитину сформувати згідно зі своїми цілями, ідеями. Для того застосовувалися відповідні методи та способи виховання, які іноді навіть суперечили гідності людини. Як приклад можна навести тоталітарні режими, де „викрадали” дітей у батьків, обмежуючи їх виховний вплив, вважаючи, що лише держава може виховати свого громадянина.

Подібні явища можна також побачити і в сучасних суспільствах, коли право батьків на виховання своїх дітей обмежується державними приписами (напр., засуджуються батьки, які не погоджуються на те, щоб їхня дитина брала участь у лекціях, які пропагують вільний секс і одностатеві шлюби).

Отож, щоб добре виховати дитину і вибрати правильні методи виховання, необхідно передусім дати відповідь на запитання: ким має стати моя дитина?

 

Беручи до уваги багатовікову педагогічну мудрість Церкви та досвід християнських родин, представимо головні принципи виховання.

ЛЮДСЬКА ЛЮБОВ – БУТИ ЛЮДИНОЮ

На першому місці у вихованні стоїть ЛЮБОВ. Принципи, знання з педагогіки потрібні, однак ми не можемо забувати про те, що завжди маємо справу з дитиною, з живою людиною. Саме завдяки любові виховання стає творчістю, а виховні принципи служать для справжнього добра дитини, яка є індивідуальністю.

Не можна виховання вкласти в якийсь один підручник, чи теорію, адже кожна дитина інша, неповторна.

Перше, що необхідно сказати, це те, що ви маєте бути людьми, любити, бути природними й ніколи не піддаватися жодній виховній ідеології.

ІДЕОЛОГІЯ – це система переконань, принципів, які гарно виглядають у теорії, але відірвані від життя, від природи, й тому перекручені, збочені. Бувають батьки, навіть релігійні, які володіють чималим знанням, начиталися багато книжок, щось собі вигадали і хочуть примусити дітей, аби ті жили згідно з тим, що їм батьки визначили. Такі люди ставляться до набутого знання як до ідеології.

Важливо бути людиною. Тільки живе серце, жива любов не допустять, щоб наші знання та думки про виховання перетворилися на ідеологію чи мертві правила поведінки. Не існує такого підручника з виховання, в якому була би відповідь на кожну проблему, вказівки, як слід вчинити в кожній окремій ситуації. Знання і принципи педагогіки – потрібні, але їх завжди необхідно впроваджувати в „упаковці” природності, людяності, любові.

 

Доведено, що потреба в БЕЗУМОВНІЙ ЛЮБОВІ є однією з фундаментальних людських потреб. Її задоволення необхідне для гармонійного та повноцінного розвитку особистості. Дитина має відчувати, що батьки її люблять такою, яка вона є. Однак це не означає, що вони мають погоджуватися на зло, яке чинить.

Скільки ж то є психологів, які дають поради іншим, а не вміють виховати власних дітей! І скільки ж є людей без вищої освіти, які спроможні прекрасно виховувати своїх дітей. У них є мудрість. І частку цієї мудрості ми прагнемо переказати вам.

ЄДНІСТЬ ТА ПРИСУТНІСТЬ БАТЬКІВ

Після ЛЮБОВІ ДО ДІТЕЙ найважливіше у вихованні – ЄДНІСТЬ і ЛЮБОВ ПОМІЖ БАТЬКАМИ. Любов мами й тата до дітей є необхідною, але те, що дає дитині міцний фундамент на ціле життя – це можливість щодня бачити і бути впевненим, що мама й тато кохають одне одного, що вони разом.

 

Як приклад, можемо взяти канікули. Інколи батьки дуже стараються, багато працюють для того, щоб їх дитина виїхала на відпочинок до якогось гарного місця. Тим часом для самої дитини важливіше бути разом із батьками, бачити, що батьки разом. Навіть, якщо це не зовсім атракційне чи модне місце, то діти будуть задоволені, знаючи, що батьки разом і що вони люблять одне одного.

Інший приклад: буває, батьки ніколи не виходять разом із дому, бо завжди хтось з них має залишитися з дітьми. Зокрема матері іноді здається, що коли вона вийде з дому, то дім завалиться, а з дітьми щось станеться. Це вже справа неврозу й неправди. Звичайно, існує чимало моментів, коли дітей дійсно не можна залишати; тим не менше, якщо батьки час від часу виходитимуть разом, діти знатимуть, що це час для батьків і не переживатимуть цього як травму.

Фізична і психічна присутність батьків у вихованні дитини є запорукою того, що виховання принесе добрі плоди. Звичайно, з цим пов'язаний вибір таких форм праці, які дозволять обом батькам бути реально присутніми у сімейному житті. Інколи економічне становище сім'ї дуже важке, і здається, що немає іншого виходу, як тільки тривалий виїзд до іншого місця або постійні відрядження.

Зазвичай говориться, що це все робиться для сім'ї, але, як показує досвід багатьох родин, після повернення батька чи матері виявляється, що сім'ї вже немає. (Дехто наводить приклад Адама і Єви, звертаючи увагу на те, що саме тоді, коли Адам десь відійшов, Єва піддалася спокусі диявола). Навіть коли подружжя під час таких тривалих розлук залишається вірним, то кожен зокрема переживає своє життя відособлено, і з кожним наступним місяцем дедалі складніше налагодити порозуміння та підтримувати єдність. При цьому завжди сильно страждають діти, які потребують мами і тата. Отож заохочуємо вас довіряти Богові й бути завжди разом, навіть коли це поєднане зі скромнішим життям.

Присутність, тата й мами – обов'язкова в усьому процесі виховання. Кожен з них має свою, незамінну і відповідну до своєї природи, роль. Чоловік і жінка доповнюються взаємно у вихованні дітей, але ніколи не можуть замінити одне одного.

ТАТО, чоловік, „дає”, формує у дитині її „Я” ОБОВ'ЯЗКУ, тобто своєрідний МОРАЛЬНИЙ ХРЕБЕТ: щось можна, а чогось не можна, щось добре, а щось погане. Авторитет батька – основа будування СВІТОГЛЯДУ дитини. Якщо батько відсутній фізично (або умовно, бо відсторонюється від виховання), дитині доводиться будувати себе на якихось Інших авторитетах, що не завжди є добрим, навіть, якщо взірцем стає мама, а не компанія у дворі.

МАМА „дає”, формує в дитині її „Я” ПОЧУТТІВ, від неї значною мірою залежить ЕМОЦІЙНА ЗРІЛІСТЬ дитини. Жінку неможливо в цьому замінити, вона має більшу чутливість та інтуїцію; але вона також має схильність надмірно прив'язуватися до дитини і прив'язувати дитину до себе.

Тому батько, чоловік, допомагає утримати рівновагу цих відносин, щоб вони не були обмежені, та не дійшло до надмірного, іноді невротичного, прив'язання до мами. Якщо батько не виконає цієї ролі, то дитина в майбутньому може мати різного роду проблеми.

Хлопчик, який у дитинстві не досвідчив необхідної для правильного розвитку чоловічості любові тата, ставши дорослим шукає цієї любові у інших чоловіків. Саме брак присутності батька (фізичної чи психічної) у житті хлопця є однією з найчастіших причин гомосексуальної поведінки чоловіків.

Пам'ятайте – ДІТИ СЛУХАЮТЬ ОЧИМА. Це означає, що набагато важливішим буде ваше перебування з ними й ваша поведінка, приклад, який ви самі даєте, ніж те, чого ви будете старатися їх навчити.

 

Як будувати цю єдність і любов між батьками? Без неї ніяк не обійтися, бо вона становить фундамент для виховання нормальних дітей. Повторимо коротко те, про що вже йшлося на попередніх зустрічах.

Необхідно дотримуватися правильної ієрархії цінності-любові. На першому місці має бути Бог, на другому – чоловік або дружина, на третьому – діти, на четвертому – батьки та інші справи. Необхідно залишити своїх мамусю й татуся.

Чоловік має робити усе можливе, аби кохати й виражати свою любов до дружини. Жінка має завжди працювати на авторитет чоловіка. Вона не повинна підривати цей авторитет. Вона повинна мати і висловлювати власну думку, бути щирою, але ніколи не підривати позиції батька в очах дітей. Батьки завжди повинні бути однією командою, мати на стороні батька, а батько на стороні матері.

Ніколи вона не може казати дітям, що їхній тато поганий, і ніколи він не може казати дітям, що їхня мама погана. Не можна використовувати дітей у боротьбі за власні інтереси. Можливо, деякі з вас через це постраждали, або й зараз страждають, бо ваші батьки не вміли поводитися правильно.

Так, без Бога у наших серцях завжди перемагає пиха, егоїзм, людина неспроможна сама по собі поводитися інакше, і навіть власних дітей приносить у жертву.

Людина в конфліктній ситуації прагне захиститися, а в подружній конфліктній ситуації хоче ще „перетягти” на свій бік дітей, аби мати собі підтримку, а також сподіваючись їх захистити від „поганого впливу” іншої сторони. Але використання дітей у подружніх конфліктах недопустиме тому, що коли батьки сваряться, це психологічно розламує дитину.

Уявіть, що ви будуєте дім, в якому й живете, поки його будуєте; і ось земля починає лопатися і розвалюватися разом із цим будинком. Всі ваші зусилля будувати виявляються марними, а попереду тільки страх: де ще з'явиться нова тріщина, звідки доведеться втікати. Щось таке переживають діти, коли батьки сваряться та ще й втягують їх у своє з'ясування стосунків.

Усе, що вам потрібно з'ясувати, старайтеся вирішити або до шлюбу, коли бачите проблеми, або окремо від дітей, щоб не кривдити їх.

Трапляється, що діти стають свідками скандалів і бійок батьків. Це їх дуже травмує. Тому необхідно, щоб вони потім знову побачили єдність і любов між мамою і татом. Це може бути для них важливим уроком: що прощення і примирення є можливим.

Пам'ятайте також і про те, щоб не допускати, аби ваші власні батьки, дідусі й бабусі ваших дітей, говорили щось погане про ваших дружину чи чоловіка. Тут ви маєте бути рішучими.

Старше покоління – це великий дар у родині, й зазвичай бабусі та дідусі служать дітям і онукам великою допомогою; але не тільки діти чи молодь бувають незрілими – іноді також дідусі й бабусі! І вони так само бувають здатні використовувати онуків для своїх егоїстичних інтересів, навіть не усвідомлюючи цього і вважаючи, що чинять добре.

Тому ви повинні бути чуйними, і за потреби, – рішучими. Насамперед порозмовляти кожен зі своїми батьками: тобто син чи дочка, а не зять чи невістка.

За потреби, доведеться обмежити їм на деякий час контакти з онуками. Це виняткові ситуації, тому дуже важливо, щоб вміти про це щиро і відважно розмовляти, пояснюючи свою позицію та просячи про розуміння.

При цьому ніколи не забувайте, що з людьми можна розмовляти, але про допомогу завжди потрібно просити у Бога.

РІДНІ (брати і сестри)

У контексті виховання дитини ми ще раз повернемося до основоположної теми – готовності прийняти потомство, яким Бог вас обдарує. Ця готовність потрібна насамперед для того, аби ваша подружня близькість приносила вам задоволення, будувала єдність поміж вами й відкривала ваше подружжя на благодать Таїнства Шлюбу, на любов самого Бога. Якщо цей момент у подружжі функціонує добре й приносить плоди, то це має колосальне значення для виховання. Пару, яка кохає, яка становить єдність, видно, і діти тоді не сумніваються в любові батьків. Відкритість на нове життя створює шанси на появу іншої, наступної дитини, що має також значення для виховання. Дитина ще змалечку, не входячи в особливості статевих стосунків, має усвідомлювати, що ПОДРУЖЖЯ = МАМА+ТАТО, що плодом їх любові і близькості є діти, і що це нормально.

Також має велике значення те, чи ваша дитина виховується як одинак у сім'ї, чи в неї є брати і сестри.

 

Мати братів і сестер – це навчитися ділитись, навчитися приймати той факт, що другий – інакший, не такий, як я. Це дуже допомагає у дозріванні, і таким дітям легше віднайтися у дорослому житті.

Попри всі старання, одинак залишається одинаком. Батьки часто кажуть: у нас не панує вседозволеність, він має двоюрідних братів і сестер, ділиться з ними, має друзів тощо. Проте насправді одна дитина в сім'ї завжди залишається таким собі малим принцем (чи принцесою), звикає до того, що все існує для неї. Це не перекреслює її майбутнього, але закладає появу певних проблем у стосунках.

Для майбутнього дитини не є все одно, чи залишиться вона сама, чи матиме братика або сестричку. Батьки відійдуть, і ти залишишся сам, твоя дитина залишиться сама. Та й для самих батьків наступні діти будуть допомогою в тому, щоб самі батьки мали нормальніше життя, більш здорове і менш нервове стосовно своїх дітей.

Коли з'являється перша дитина, то все переживається надзвичайно сильно, кожен „пчих” стає подією. Коли на світ приходить друга дитина, то вже настає певна зміна, але реакції ще досить нервові. А ця нервовість передається дітям, хочемо ми того чи ні.

З двома дітьми життя виглядає важким, здається, що третього прийняти вже просто неможливо... Це той поріг, який сьогодні багатьом подружжям страшенно важко подолати. Але, якщо подружжя довіриться богові і прийме дар наступних дітей, то тоді й нервовість у реакціях згасає. Бо неможливо контролювати все, що діється з дітьми, коли їх троє, четверо чи більше. І виявляється, що й без напруженого контролю родина функціонує нормально! Більше того, минають перші найважчі роки і з'ясовується, що старші діти прекрасно доглядають молодших, а також допомагають батькам у господарстві, і турбот з народженням наступної дитини не збільшується, а навпаки, парадоксальним чином меншає.

Цікавий факт: наукові дослідження показали, що частіше більш здоровими, сильними дітьми є ті, „наступні”, починаючи з четвертого.

Як каже один „мамський” жарт: „Перша дитина – кожна пелюшка кип'ятиться і прасується. Якщо дитина наїлася з котячої миски, її швидко несуть до лікаря. Друга дитина – щось інколи кип'ятиться й інколи прасується. Якщо дитина наїлася з котячої миски, їй дають проносне. Третя дитина – нічого не кип'ятиться і не прасується. Якщо дитина наїлася з котячої миски – це проблеми кота”.

Менша дратівливість матері у відносинах з дітьми, брак надмірного зосередження на них сприяє кращим стосункам в подружжі та створює відповідні умови до повноцінного розвитку дітей.

СЕНС ЖИТТЯ

Тут ми торкаємося справи надзвичайно серйозної, фундаментальної. Ким ми хочемо бути, якою має бути наша сім'я, що дає людині щастя, навіщо ми живемо? Кар'єра, праця, професійні досягнення, різного роду задоволення – а може, любов, давання життя, радість від буття БАТЬКОМ і МАТІР'Ю?

Іноді стає сумно, коли когось запитуєш „Хто ти?”, а він відповідає: я вчитель (менеджер, секретарка, підприємець). Як рідко хтось відповість: я чоловік і батько трьох дітей. Що ж важливіше, що краще робити у житті?

 

Ми, спираючись на досвід століть і мільйонів подружжів, кажемо вам, що це чудово бути мамою, татом, господинею дому, батьком родини, дати життя дітям, виховати синів і дочок. Чи ви погоджуєтеся з тим? Звичайно, це ваш вибір.

Звісно, і життя заради своїх близьких не є повною відповіддю на запитання, для чого ми живемо і який є сенс людського існування. Тільки Бог, який є Любов'ю, цілковито наповнює людське життя сенсом і дає відчуття радості з життя любов'ю у подружжі та в сім'ї.

ОБОВ'ЯЗКОВІСТЬ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Любі наречені! Отож дітей – якими, сподіваємося, Бог вас обдарує – потрібно виховувати! Діти не народжуються святими. Вони, так як і ми, отруєні ПЕРВОРОДНИМ ГРІХОМ, вони так само егоїсти за своєю природою, носять у собі ПУСТКУ, САМОТНІСТЬ і СТРАХ.

 

Водночас вони хочуть бути добрими, нормальними, згідними з первісною, незіпсованою природою людини. Для цього їм необхідна ваша допомога. Діти потребують виховання.

Причому вони потребують не якогось там безстресового виховання. Може, ви знаєте такий жарт. Їдуть в автобусі мама з сином. Вона посадила його на сидіння, а сама стоїть. Синочок поводиться невиховано, плюється, копає переднє сидіння ногами, лупить у поручень... Хтось із пасажирів звертається до мами, щоб вона заспокоїла свого сина. Мама відповідає: я виховую свою дитину без стресів. За хвилину автобус зупиняється, до дверей пробирається молодий хлопець, який весь цей час жував жуйку і спостерігав за тим, що відбувається. Виходячи, він виплюнув жуйку на долоню і вліпив її на чоло мамі нечемного синочка, сказавши: „Мене мама також виховувала без стресів!”.

Можливо, у ваших головах ще немає таких нерозумних ідей щодо виховання, як ця безстресова педагогіка. Тому що дітей виховувати потрібно. Для виховання застосовуємо дві, умовно кажучи, руки: слабшу, зазвичай ліву, для покарань, і сильнішу, зазвичай праву, для ніжності й любові. Особливо чоловік/батько має провадити, вказувати шлях, щодня допомагати у впровадженні принципів у життя, визначати межі, давати відчуття захищеності. Коли батько говорить – діти слухають.

ВИХОВАННЯ З МУДРІСТЮ

Погляньмо на кілька речень зі Святого Письма, які говорять про виховання. Не думайте, ніби це якісь застарілі рецепти, і що сьогодні світ змінився і потрібно інакше. Певні речі не змінюються. Природа людини не змінилася, отож ми хочемо переказати вам незмінну мудрість.

Погляньте на світ довкола, може, й на своє життя: скільки ж у ньому СТРАЖДАННЯ, САМОТНОСТІ, НЕЗРІЛОСТІ. Чи не викликане це помилками у вихованні та відкиненням мудрості? Ми тут говоримо про мудрість, наявну в усіх культурах. Те, що ми говоримо про виховання, люди завжди розуміли подібно. Сьогодні дехто з сильних світу цього хоче цю мудрість витіснити, аби могти маніпулювати людиною, аби перейняти над нею владу.

Що каже нам про виховання книга мудрості Сираха? Грецькі мислителі були здивовані прекрасним синтезом віри і раціональності, який міститься у тих книгах Біблії, що звуться „книгами мудрості”. Абсолют, який вони відкривали своїми розумовими зусиллями, ставав завдяки Святому Письму Кимось Живим, Кимось, хто присутній в історії людства і пояснює, як треба жити.

ДОКОРЯННЯ

Ось сліди цієї мудрості щодо виховання: „Хто любить свого сина – тримає для нього різку, щоб мати з нього врешті-решт утіху” (Сир 30,1-2.7-9). Виховання означає також і ТВЕРДІСТЬ, ДОКОРЯННЯ, ДОГАНУ. Не можна бити, щоб зігнати злість, дати вихід своїм емоціям. Докоряння має виражати любов, це такий жест, знак, який може навіть завдати дитині болю, але допомагає їй зрозуміти, що добре, а що погане.

Особливо важливою є пропорційність покарання за вчинок: відомий дитячий психолог Володимир Леві написав, що дитина, вчинивши зло, розуміє це і чекає на покарання, яке приносить їй певне полегшення. Кара за поганий учинок замикає собою логічний ланцюжок: я ЗРОБИВ ПОГАНО – мене ПОКАРАЛИ – а ТЕПЕР УСЕ ДОБРЕ І ПРАВИЛЬНО. Відсутність покарання порушує логіку світосприйняття, інколи викликає в дитини підозру, що її не люблять („бо я роблю погане, а їм усе одно, мене не карають”) або провокує до нахабства та безвідповідальності („все одно нічого не буде”).

 

„Хто сина виховує добре – матиме з нього користь, а й серед знайомих пишатися буде” (Сир 30,2). Якщо ти поступаєшся дитині через те, що вона кричить, тупає ногами, то даєш їй цим урок на все життя. Дитина вчиться, що таким чином, завдяки крику, вимогам, істерикам чи іншій формі насильства вона може отримати все, чого забажає.

„Розпещує сина, хто рани його перев'яже і над кожним його зойком серцем здригатиметься” (Сир 30,7). Докоряння буває дуже болісним для самих батьків. Незрілі батьки, які шукають любові своїх дітей і роблять усе, аби лиш своїм дітям припасти до вподоби, – неспроможні докорити чи щось рішуче заборонити. А діти потребують допомоги батьків. Дитина схильна лінуватися або викручуватися за столом, аби показатися, привернути до себе увагу. І вона любить батьків, які допомагають їй долати ці вади.

„Необ'їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим. Випестиш сина – він тебе розчарує, гратимешся з ним, а він тебе засмутить” (Сир 30,8-9). Хто не бажає постраждати через те, що має покарати власну дитину, коли вона ще мала, то буде страждати набагато більше, коли дитина виросте. Якщо проведете опитування у в'язницях, то переконаєтеся, що там дуже високий відсоток розпещених у дитинстві хлопців, зокрема одинаків, розбещених мамами. У дитинстві вони привчилися, що все для них, на все вони мають право. Наслідки цього дуже болісні.

Правда життя така, що Бог – наш Отець, і Він постійно нас виховує. Виховує як хороший батько, також і через картання, через різні факти, які іноді нам не подобаються, але які з часом ми оцінюємо і стаємо вдячні за них. Зрозуміти таку поведінку Бога по відношенні до нас, можна лише завдяки контактові зі Словом Божим. Уже в батьківському домі ми вчимося розпізнавати та розуміти, чим є картання, яке застосовує Бог в нашому житті. Нам необхідно навчитися цього змалку, аби пізніше „не бути як той кінь, як віслюк нерозумний, що запал їхній треба віжками й батогом гамувати” (Пс 32,9) – такі слова Біблії.

ПОВАГА ДО БАТЬКІВ

А тепер кілька інших слів із Біблії. Вони стосуються СТАВЛЕННЯ дітей ДО БАТЬКІВ. Бо це також дуже важливий елемент виховання: навчити дітей поважати батьків. Ви не будете однокласниками чи друзяками своїх дітей також і щодо себе самих: ви будете чоловіком і дружиною, а потім матір'ю і батьком. Колись чоловік навіть до своєї жінки звертався „мамо”. Звертаючись до дітей, завжди потрібно казати „ваша мама” чи „ваш батько”.

Послухайте слово Боже та короткі коментарі до читання з книги Сираха: „Мене, вашого батька, слухайте, діти, і так чиніте, щоб спасенними бути” (Сир 3,1-16) – з цього повчання випливає проста думка: виховуйте своїх дітей так, аби вони вас слухалися, і вони будуть спасенні, коли ви, віруючі батьки, будете їх навчати Божої науки.

„Бо Господь звеличив батька у дітях, і право матері на синах закріпив. Хто шанує батька, гріхів збувається. Хто звеличує матір свою, той немов скарби збирає” (Сир 3,2-4). Погляньте, яку велику цінність має пошана до батьків. Із нею пов'язана обітниця відпущення гріхів та обітниця скарбу!

„Хто шанує батька, той матиме втіху в дітях, і в день своєї молитви вислуханий буде. Хто звеличує батька – довго житиме; хто Господеві слухняний – матір свою заспокоїть” (Сир 3,5-6). Це слово каже вам також і про повагу до ваших батьків. Ваші діти дивитимуться на ваші стосунки. Якщо побачать, що ви поважаєте батьків, і вони поважатимуть вас і не покинуть у старості.

 

Благословення дітей починається вже у материнському лоні, від самого зачаття. „Прийняти з любов'ю”, як це говориться під час церковного Таїнства Шлюбу. Прийняти з любов'ю означає зачати з любов'ю. Спосіб зачаття й переживання вагітності має великий вплив на ваших дітей.

Не одна дитина страждає, не може себе прийняти, їй здається, що над нею щось тяжіє, – і все через ту нездатність любити, яка була у батьків під час її зачаття і в період вагітності. Якщо дитина була небажана, від початку сприйнята як загроза, то це залишило свій відбиток на її психіці: не забуваймо, що психіка вагітної жінки бінарна, невіддільна від психіки дитини в її лоні.

Тому Церква недаремно називає вагітність благословенним станом, і ваше завдання, як майбутніх батьків, – зробити так, щоб вона насправді була таким благословенним станом. Тобто: не бійтеся її, не проклинайте, не злословте, а благословляйте, дякуйте, приймайте з радістю. Причому не тільки цю очікувану вагітність, а кожну, яку дасть Бог, тоді, коли Він її дасть, і стільки разів, скільки Він дасть. Нехай у певному сенсі все ваше життя, у готовності приймати дітей від Бога, перетвориться на „життя у благословенному стані”.

СТОСУНКИ БАТЬКИ-ДІТИ

Ще трохи послухаємо Святе Письмо і задумаєймося над його словами. Тепер це будуть висловлювання людей, які завдяки Христу пізнали звільнення з егоїзму. Що вони кажуть про стосунки у родині? Послухайте Еф 6,1-4: „Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька твого і матір твою – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім. А й ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому”. Ці слова становлять синтез того, про що ми тут говорили.

Справедливо, коли діти слухняні своїм батькам. Але треба одразу ж додати, що батьки не мають абсолютної влади над дітьми. Діти належать Богові, і це треба безумовно вшановувати. Батькам дітей Бог довірив, вручив на певний час, дав їм свою дитину. З часом дитина буде щоразу більше незалежною і матиме право піти своїм шляхом. (Навіть у житті Святого Сімейства з Назарету ми бачимо, як Марія і Йосиф вчаться приймати, що Ісус, якому тільки 12 років, вже вчиться йти власним шляхом, і що Він належить Отцю – див. Лк 2,41-52). Дитина матиме обов'язок поважати вас, але не завжди вас слухати. Прислуховуватися до слів батьків – звісно, так, бо від старших можна і треба вчитися багато чого у житті; але, підрісши, дитина піде власним шляхом. Ваші діти – не ваші, вони Божі.

 

Інколи батьки, а особливо татусі, надмірно чутливі до того, чи їх поважають, і реагують із гнівом, намагаючись будь-що довести, що то вони головні у домі. Роблять вони це навіть з приводу якихось дрібниць і дурниць, і так підштовхують інших, а особливо дітей, до гніву у відповідь. Аби так не ставалося, завжди шукайте добра і правди, щоб не заволоділи вами хворобливі амбіції та пиха.

НАПОУМЛЕННЯ ГОСПОДНЄ

І ще раз згадаємо про напоумлення, вміння настояти на правильному. Якщо ви кажете „Вимкни телевізор”, то вимкнути означає вимкнути, а не „через п'ять хвилиночок” або „а я взагалі не буду”.

Самих принципів і пильнування, щоб діти не робили чогось поганого, ще замало: потрібне напоумлення Господнє. Дітям необхідно показати прекрасні й високі ідеали. Показати насамперед своїм власним життям! Діти напрочуд добре розпізнають, чи мама або тато говорять серйозно, чи вони просто говорять правильні слова, бо „так треба”.

Тим, що найбільше промовляє до дітей, це факти, а щонайменше – слова, не підтверджені фактами. Самі слова, без вчинків, швидко переростають у пустопорожнє моралізаторство. Особливо це стосується морального вибору та питань віри.

Батьки кажуть, що брехати не можна, а дитина бачить, що тато обманює маму, розмовляючи по телефону (найпростіший приклад: „Так, люба, я вже купив потрібне” – а потім лясь себе по лобі і швиденько до магазину. Або: „Ні, що ти, я не курю/не п'ю пиво” – і тихцем викинути недопалок або пляшку, гуляючи з дитиною. Не треба вважати дитину лялькою, вона – свідок, причому з дуже хорошою пам'яттю). А потім батьки кажуть, що Бог існує (і брехати не можна, і „Бог усе бачить”), і до Церкви ходити треба. Якщо ж дитина бачить, що батьки самі не ставляться всерйоз до того, що у Церкві говориться, то, ясна річ, – вона не сприйматиме віру як щось серйозне. Не може бути у сім'ї ситуації під умовною назвою „та що там той священик знає про реальне життя”.

Один священик розповідав, як колись проповідував про те, що треба ділитися з ближніми. Коли одна сім'я виходила з церкви, донечка сказала, що хоче поділитися з подругою тим, що дістала на день народження. І почула від своєї мами: „Ну що ти, священик говорив несерйозно”. Фальш, брехня – це те, що найбільш негативно впливає на виховання і псує дітей.

Ви не мусите вдавати, що все робите добре. Важливою є правда, автентичність, істинність. Діти це відчувають. Також їм можна багато чого пояснити, і вони зрозуміють.

СТІЛ, СПІЛЬНА ЇЖА

Особливо важливим місцем виховання, а також творення єдності у родині, є СТІЛ. Це не просто меблі, це дуже важливий елемент дому. Сімейне життя складається з простих речей. Однією з них є споживання їжі. Можна харчуватися як тварини, маючи на меті просте заспокоєння голоду, а можна – як люди.

Це означає: сидячи гідно, спільно, за гарним столом, розмовляючи, розпочинаючи споживання їжі молитвою, яку найкраще, щоб провадив батько, бо він – глава сім'ї, і в таких випадках це підкреслюється найвиразніше і водночас найпростіше.

Це справа проста, але дуже важлива. З прийняття їжі Господь Ісус зробив найбільше Таїнство – Євхаристію. Не можна дивитися телевізор під час спільного прийняття їжі. За столом можете розмовляти, розпитувати дітей, як у них справи у школі тощо.

 

Їсти потрібно, сидячи за столом, а не за якимось розкладним столиком, на лавці чи десь притулившись у куточку на дивані. Ми християни, діти Божі, ми маємо свою гідність. Дуже заохочуємо вас подбати, щоб у вашому домі був стіл. Після подружнього ложа нехай це будуть найперші меблі у вашому домі. Якщо ви введете у свою практику спільне прийняття їжі та спілкування, то побачите, як це згодом вам допомагатиме.

Звичайно таке спільне, можна сказати урочисте споживання їжі не буде можливим завжди, ну бо школа, праця, різні справи, обов'язки... Але, принаймні раз на тиждень, у неділю, спільний стіл має бути урочистим, а ви всі маєте бути разом, найкраще після Служби Божої. Це можна зробити важливим ПРАВИЛОМ СПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. Також буде чудово, коли вам вдасться це робити щоденно.

Спільний стіл і спільне прийняття їжі – це щось дуже просте, а при цьому дуже важливе.

Також спільний стіл – це місце виховання: як діти мають сидіти, як вони мають бути вбрані (бо ми не їмо роздягнені й абияк, особливо, коли справа стосується недільного сімейного обіду, – спільна їжа це щось святе, це дар Божий і зустріч з іншою людиною), як вони мають поводитися, як ділитися, подавати один одному їжу: спочатку татові й мамі, потім дітям. Усе це прості, малі речі, побутові дрібниці, але через них ми виховуємо дітей. Вони зазвичай будуть хотіти закінчити все якомога швидше і бігти до іграшок, телевізора чи комп'ютера.

Виховуйте їх і пильнуйте за тим, що вони дивляться. Нерідко з'являється спокуса „задля святого спокою” дозволити дітям дивитися те, що їм хочеться і скільки хочеться. Так багато на світі дітей, поневолених комп'ютерами, хворими на залежність від ігор, від мобільних телефонів... Існують навіть спеціальні терапії важких випадків. Вирватися з таких залежностей дуже важко.

Особистість того, хто стає хворобливо залежним від ігрових пристроїв, нищиться, людина перестає бути здатною підтримувати повноцінні стосунки з іншими. Тому батьки мають обов'язок пильнувати своїх дітей, бо в цьому теж проявляється їхня батьківська любов: а це означає не дозволяти дітям усе підряд, навіть попри те, що їм щось дуже сподобалося.

По-перше, ви не повинні давати своїм дітям жодної поганої речі.

По-друге, ви повинні пильнувати, аби щось не стало поганим через неправильне або надмірне використання.

СЕКСУАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

Тепер дещо про сексуальне виховання, сьогодні про це так багато говориться, впроваджується до шкільних освітніх програм, інколи, навіть до садочків. Тут, як і в будь-якій іншій сфері життя, кожну річ можна використати як на добро, так і на зло. Сексуальність, або, як зараз скорочено говориться „секс”, – це щось саме по собі добре і правильне, потрібне, і якщо в Бозі, то святе. Тому так важливо, щоб нашу сексуальність завжди „використовувати” належним чином.

 

У нашому житті є так, що чим більшим є дар, тим більшу шкоду й небезпеку для людини він принесе, якщо його приймати неправильно.

Розум – це прекрасний дар Божий, один із дарів Святого Духа, і стільки доброго відбувається й створюється завдяки ньому. Але якщо хтось використовує свій розум для зла, то воно буде величезне. Всі страшні злочинні ідеології були вигадані дуже розумними людьми. Вони виправдовували знищення цілих народів (фашизм у Німеччині, комунізм в СРСР, Камбоджі, Північній Кореї, Китаї, В'єтнамі...). Так само і з дарами свободи чи багатства. Кожний дар можна використати на добро чи на зло, згідно з природою чи всупереч їй.

Це стосується, звісно, і сексуальності. Великий дар, який може стати великою допомогою в стосунках, і неналежне використання якого може дуже сильно поранити людину, аж до тієї міри, що вона відчуватиме до самої себе огиду й ненависть. Це означає, що ви не можете відмовитися займатися цією проблемою, виховуючи дітей. Тим більше, що сьогодні діти так легко можуть отримати доступ до інформації, яка їх ранить, завчасно ламає чистоту, подає неправильне бачення тіла і стосунків.

Треба показати дітям, що людська статевість – це щось добре, що вона невідривна від любові й давання нового життя. Найкраще, коли тато пояснює такі речі хлопчикам, а мама – дівчаткам . Для батьків у відношенні до своїх дітей, немає обмеженого часу чи віку, коли б мали розпочати свідоме статеве виховання. Саме батьки, в атмосфері невимушеності і довіри, відповідно до віку дитини, мають впровадити її у таємниці людської статевості.

Сьогодні проблемою є те, що діти мають вільний доступ до будь-якої інформації, пов'язаної з сексуальністю, що передчасно розбуджує їх почуття та уяву і дає викривлений образ людських відносин у цій сфері. Батькам сьогодні необхідно слідкувати за тим, що читає їх дитина і чи це їй необхідне. Книжка має бути доповненням того, що передаєте дітям, а не навпаки.

Один із способів статевого виховання – це навчити дітей поваги до ЛІЖКА БАТЬКІВ. Це має бути місце, де не бавляться, не скачуть, не бешкетують. Це СВЯТЕ МІСЦЕ, де батьки кохають одне одного, де починається нове життя.

 

В багатьох сім'ях існує традиція вішати над ліжком розп'яття та/або ікони. Це дуже добра традиція, яка підкреслює цінність цього місця.

Ще у зв'язку з цією темою: порада робити все можливе, аби ХЛОПЧИКИ й ДІВЧАТКА мали у вашому домі ОКРЕМІ КІМНАТИ. Світ, у якому ми живемо, щоразу більше зіпсований. Наші діти також мають контакти з цим зіпсуттям. Існує поняття „поганого дотику”. Діти нерідко легко граються в такі ігри, які можуть їх сильно зранити. Тому варто їх від цього оберігати.

Також не можна легковажити нашим зовнішнім виглядом особливо, коли говоримо про вбрання вас самих і ваших дітей. Шануйтеся, особливо жінки й дівчата! Один святий і мудрий чоловік колись сказав, що то від жінки залежить, буде вона зганьблена чи вшанована. Повага до себе розпочинається з дому, і вона дуже сильно пов'язана з одягом. Чи ваше вбрання зваблює, чи воно поважає гідність? (Один заробітчанин, пропрацювавши кілька років у Німеччині, сказав після повернення, що так, як в Україні одягаються молоді дівчата, у Німеччині вдягаються проститутки. Вочевидь більшість юних не усвідомлюють цього, вони хочуть „модного” і щоб на них звертали увагу.)

Хлопці реагують на жіноче вбрання по іншому, ніж самі жінки. Жінки й дівчата мають пам'ятати, що СКРОМНІСТЬ оберігає від багатьох неприємностей, а прагнення підкреслити свою сексуальність і хизуватися нею, провокуючи хлопців, більше пов'язане з „гординею тіла” та глупотою, ніж з красою людини.

ВИХОВАННЯ У ВІРІ

І остання тема, найважливіша для людини – це виховання у вірі. Якщо ви отримали благодать віри, благодать буття у Церкві й тому хочете взяти шлюб, то це означає, що вашим головним обов'язком буде переказування віри вашим дітям. На Божому суді це буде одне з найважливіших питань стосовно вашого життя.