Це дуже дивна зустріч, із багатьох поглядів. Зокрема через те, що жителі Юдеї, південної частини Ізраїльського царства, гордували самарянами, яких вважали язичниками, нечистими, і не підтримували з ними жодних стосунків, а тим більше юдейський мужчина ніколи би з власної волі не звернувся до жінки-самарянки. Однак Ісус це зробив, бо Він знав прагнення серця цієї жінки.

Між Христом і самарянкою відбулася незвичайна розмова: на початку Ісус просить води, а в кінці розмови – жінка. Жива вода, про яку просить самарянка, виражає її прагнення і пошуки цілого життя.

Коли вона попросила про це „щось”, нове і прекрасне, що може наситити душу й серце людини, Господь Ісус сказав до неї: „Йди, поклич свого чоловіка і приходь сюди”. Вона Йому відказала: не маю чоловіка. І Господь Ісус сказав до неї: „Добре ти мовила: не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, не чоловік він тобі. Правду мовила єси” (Йн 4,16-18).

Бачите цю жінку? Вона шукала й прагнула любові, стільки разів пробувала – і не знайшла. Можемо уявити її глибоке страждання і сум. Вона не знайшла нікого, хто насправді полюбив би її, на кого вона дійсно могла би покластися, справжнього чоловіка. І сьогодні не бракує подібного: дуже важко жінкам знайти справжніх чоловіків, на яких можна розраховувати.

Жінка далі розмовляє з Господом Ісусом. Він пояснює їй, про що йдеться у житті, про що йдеться в релігії та вірі. Завдяки цій зустрічі вона розпізнає у Ньому Месію, тобто очікуваного Помазаника Божого, посланця, який прийшов урятувати світ.

Історичні дослідження свідчать, що ті часи, коли відбувалися євангельські події, були сповнені очікування на Спасителя, причому на Нього чекав не тільки вибраний народ – юдеї, а й дуже багато інших народів. Так чи інакше, хоч краєм вуха, але про очікування Спасителя чули в тих краях усі. Тому жінка-самарянка, хоч і належала до тих, ким гордували юдеї, так само чекала на Месію, як усі, і побігла до своїх односельців з радісною звісткою, поспішила переконувати всіх, кого знала, що Цей Чоловік прийшов від Бога.

Її аргумент щодо істинності Ісуса як Месії – „Він сказав мені все, що я робила”, а далі те, що в цій ситуації найважливіше: сказав усе, але не засудив мене, а навпаки – Він мене прийняв, усе про мене знав. І все одно прийняв мене. Підійшов до мене, розмовляв зі мною, дав мені те „щось”, чого я шукала ціле життя. Ідіть і самі побачте!

Це і є справжнім чудом, тому що це – справжня любов. Знати, ким є інший – і прийняти його, не засудити, не відкинути, а любити. Як же сильно ми всі цього прагнемо! Христос хоче вам допомогти, щоб ви могли пережити це у своєму подружжі.

ІНДИВІДУАЛЬНІ РОЗДУМИ

Зараз ми запрошуємо вас замислитися над вашим власним життям, згадати те, що було добре, і те, що було складне. Це важке ми в Церкві називаємо хрестом. Часто людина навіть думати про це не хоче, але Христос має таку міць, і любов Його така прекрасна й сильна, що з Ним хрест стає не таким уже й страшним.

У подружжі таким хрестом зазвичай стає друга половинка: тобто її відмінність, вади, слабкості, обмеження. Водночас ця сама людина є великим даром.

Те, чого людина сама зробити не може, вона може подужати, осилити разом з Христом, а саме: разом із Христом стане можливим прийняти іншу людину такою, якою вона є, і покохати її. Більше того, те, чого людина сама зробити не може, вона сама і не повинна робити: тобто полюбити іншого можна саме завдяки допомозі Христа і Його любов'ю, „через” Його любов.

Прийняття іншого розпочинається з прийняття самого себе. Але ми можемо прийняти себе тільки тоді, коли нас хтось прийме. Іншій людині нас дуже важко прийняти – з нашими слабкостями, вадами, егоїзмом.

Але необхідно, щоби нас прийняв Хтось Інший (з великих літер). Тому така важлива для людини віра в Бога: пережиття, пропущення крізь свої почуття та свідомість того, що Бог мене любить, разом з усіма моїми обмеженнями і вадами, з моїми слабкостями й навіть із моїми гріхами. Любов Божа більша за людський гріх: ми часто це чуємо, але це не просто гарні слова – це реальність, над якою необхідно замислитися, щоб повірити.

Дуже часто люди ходять до храму на Служби, знають катехізис, як табличку множення, а все одно в глибині душі вважають, що оцю чи ту погану річ Бог точно простити не може, бо це дуже погано, і за це все життя будеш покутувати, і завжди буде щось недобре, бо над тобою тяжіє провина. Це пастка злого духа, з якої можна і потрібно вийти, а шлях простий: глибоко задуматися, усвідомити – просто повірити, – що любов Бога насправді більша за будь-який наш гріх. Треба не просто послухати і погодитися, покивати головою, а повірити, бо це і є та істина, про яку св. Йоан писав, що вона робить нас вільними.

Тому, перш ніж задумуватися про прийняття іншого, потрібно зайнятися роздумами над собою, над тим, як Бог любить саме мене, що Він любить мене таким, який я є! Ось запитання, які можуть вам допомогти. […]

Можливо не вдасться одразу все обдумати і відповісти на всі запитання. Це не обов'язково. Важливо, аби ви щиро задумалися над своїм життям, принаймні над деякими його моментами. До цих запитань ви завжди можете повернутися.

Яким було моє дитинство?

• Чи було воно щасливим?

• Чому воно було таким?

• Чи були якісь рани або прикрі події в дитинстві?

• Чи я відчував (відчувала), що батьки мене люблять?

• Як мені було в дитячому садочку?

• Як мені було в початковій школі, у перших класах?

• Якими були мої однокласники, вчителі?

• Коли я згадую своє дитинство – що мені прийняти найважче?

• Що було тоді найскладнішим для мене?

Якою була моя молодість?

• Що приносило мені найбільше радості та задоволення?

• Чим я цікавився (цікавилась), чим захоплювався (захоплювалась), як я проводив (проводила) свій вільний час?

• Чи вдавалося мені порозумітися з батьками?

• Чи я бунтував (бунтувала)?

• Які події справили на мене найбільше враження?

• Що дурного я скоїв (скоїла)?

• Як я переживав (переживала) свою сексуальність?

• Яким було моє перше кохання?

• Що було важким, від чого я страждав (страждала) в той час?

• Що з того періоду мені найважче прийняти, що я хотів би (хотіла би) стерти зі своєї пам'яті та з історії свого життя?

Завдання для наречених: Протягом ЗО хв. кожен окремо обдумує відповіді на подані запитання. Пропонуємо записати свої відповіді, це допомагає таким роздумам. А перш ніж розійтися для виконання завдання помолимося, попросимо Святого Духа про допомогу для вас у цьому розпізнанні.

[Коротка спонтанна молитва до Святого Духа (проводить ведучий). Поки триватиме час рефлексії, можна увімкнути якусь тиху інструментальну музику медитативного характеру].

РОЗДУМИ-РОЗМОВА В ПАРАХ

Після індивідуальних роздумів наречені зустрічаються в парах, щоб розповісти про себе своєму нареченому, нареченій.