Коли я отримав Ваш лист, то засів за читання книжок на цю тему, і скоро зрозумів, що я передовсім маю Вас поздоровити. Те, що Ви маєте намір боротися із своєю проблемою в дусі та світлі віри, це великий дар Божий.

Адже головний стиль сучасного мислення і порад на тему гомосексуалізму є тривожно язичницький. Означення "язичницький" я вживаю тут у буквальному сенсі, а під язичництвом розумію позицію піднесення до рангу найвищої цінності всього що завгодно, але не Бога. Отож багато людей, які сьогодні висловлюються на тему гомосексуалізму, роблять це з позиції падання ниць перед ідолом, якого ім’я сексуальна потреба. У таких людей не вміщається в голові, що людина із гомосексуальними схильностями може відмовитися приносити жертви цьому ідолу. Тому їм дуже важко пояснити, що наша свобода виявляється не в поклонінні ідолам, а якраз навпаки: вільна людина є господарем своїх потреб і не дозволяє морально невпорядкованим потребам заволодіти нею.

Тому не вірте своїм відчуттям, ніби Ви цілком занурені в темряву. У Вашому житті є один незвичайно світлий момент. Йдеться про те, що Ви можете собі чесно сказати: "Я не гомосексуаліст". Аби тільки Ви могли завжди триматися цієї позиції і наповнювати її глибшим сенсом.

Віра допоможе Вам подолати темряву, яку я бачу у Вашій нинішній ситуації. Відраза, яку Ви відчуваєте до самого себе, це справді щось темне й недобре, що може Вас знищити. Подумайте ось над чим: Ісус віддав Своє життя не тільки за всіх нас, а й за кожного з нас. Кожен із нас, буквально кожний, є для Нього невимовно дорогий. Тож чи годиться мати відразу до того, хто дорогий самому Богові? Християнин не повинен гидувати собою. Нам можна і навіть треба мати огиду до своїх гріхів, бо й Бог має до них огиду. Аби це тільки було конструктивним, аби тільки сприяло нашому очищенню. Але самим собою гидувати не можна. Адже кожен із нас – це Боже створіння, яке полюбили настільки, що Син Божий заради нас пішов на смерть.

Ви не винні, що маєте таку погану схильність. Це, безперечно, погана схильність, така сама, як, приміром, непоміркована схильність до алкоголю чи відчуття одержимості садизмом, навіть якщо людина не причетна до її появи. Однак з того факту, що це погана схильність, виникає тільки те, що її треба тримати в ризах, а не те, що треба відчувати огиду до самого себе. Це стосується й тих людей, які таку схильність накликали на себе своїми гріхами, звісно, якщо тільки вони хочуть перестати грішити та розпочати нове життя.

Пригадайте, що коли Ісус Христос говорить про таких людей, як Ви, то в Його словах немає ані тіні зневажливості: "Бувають бо скопці, що з матернього лона такими народились; бувають і скопці, що їх люди оскопили" (Мт 19,12). Не боючись помилитися, можна сказати ще одне: Бог знає тягарі такої життєвої ситуації і не забуде, яку кривду вчинили тим, "що їх люди оскопили".

Мабуть, правильно, що Ви не маєте претензій до своїх батьків. Але, на жаль, фактом є те, що часом на власних батьках лежить головна провина за сформування в їхній дитині тенденцій до гомосексуалізму. А те, що ми називаємо розтлінням неповнолітніх, це гріх, який волає про помсту до неба. Воістину, Бог пам’ятає кривди тих, "що їх люди оскопили".

У наведених словах Ісуса Христа на особливу увагу заслуговує контекст, в якому ці слова були сказані. Головною темою наведеного висловлювання була харизма целібату (безшлюбності), прийнятого добровільно заради Царства Божого. Тому Ваша ситуація, сприйнята з вірою, може стати шансом. Йдеться вже не стільки про те, що Ви стоїте перед завданням витривати в чистоті, яка засвідчить Господу Ісусу, що за будь-якої ситуації Його заповіді лишаються правильними і що з Його допомогою їх можна триматися. Йдеться про те, що цей хрест, який на відміну від інших людей, котрі живуть в целібаті, Ви не вибирали, можна перемінити на життєдайний хрест. Ваша самотність може стати шансом влаштувати своє життя згідно з планом любові й наміром відкрити своє серце перед потребами багатьох людей.

Мені не випадає підказувати, як Ви це маєте зробити. Своє життя заради інших можна реалізувати головно в рамках професії чи в громадській діяльності. Справді, варто свою самотність, навіть якщо людина її не вибирала, навіть якщо вона бачить у ній тяжкий хрест, прийняти як своє життєве покликання. Хтось гарно представив суспільну роль самотніх, які не бажають бути егоїстами, в чудовому образі домобудівництва: якщо сім’ї – це ніби цеглини величної будівлі суспільства, то самотні люди – цементний розчин, який тримає ті цеглини.

Сподіваюся, що Ви спроможні виробити саме такий стиль життя. Тоді Ви переконаєтеся, що дружба, без якої Ви тепер не годні уявити свого існування, не найкращий вихід. Навіть якщо в ній немає сексуальних зловживань, все одно Ви прагнете і підтримуєте її через недобру потребу ввійти у будь-який неприродний подружній зв’язок. Відчуття несмаку, про яке Ви пишете, вочевидь свідчить про Ваше сумління: воно здорове і реагує на все правильно.

Повторюю: найсенсовнішою життєвою програмою у Вашому випадку, як мені видається, є не тільки погодитися з Вашими відмінностями, а й шукати в них свого шансу. Може саме завдяки цій рані, яку Ви носите в собі, Вам пощастить все своє життя скерувати на таку любов, "яка не шукає свого" (1Кор 13,5).

 

---

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Кайрос, Київ 2005, с. 194-200.